Ексклюзиви
Вівторок, 19 вересня 2017 07:35

"Піднімаюся — рука пробита. У паніці закричав, щоб забрали мене"

— Тіло брата привезли 31 березня. Півроку не можемо отримати компенсації — 1,2 мільйона гривень, — каже 27-річний Руслан Новохатько з села Сердюківка Смілянського району на Черкащині.

Його брат, боєць 72-ї бригади Збройних сил України Олег Новохатько загинув під Авдіївкою на Донеччині 30 березня.

— На позиції вибухнув міномет "Молот". Загинули троє хлопців, — продовжує Руслан. — Документа про причину смерті досі не отримали. Тому немає підстав для виплат. Військова прокуратура створила комісію з розслідування справи. Та вона поки що не зрушилася.

— Уранці 30 березня нам сказали переїхати на інші позиції. Мовляв, ці вже розпізнані ворогом і нас можуть знищити, — розповідає боєць 72‑ї бригади 27-річний Дмитро ­Макеєв. Єдиний із обслуги міномета вижив у тому бою. — Я — щойно з відпустки. Одразу завантажили роботою. Ми перевозили речі до обіду, втомилися. Дев'ять місяців жили на одному місці. Побратим "Шаман" (Дмитро Сумський. — ГПУ) сказав не розходитися, з 18:00 будемо працювати. Я поїхав у магазин по продукти.

За 2 години повернувся. У небі рвалися сєпарські гранати, міни. Хлопці виставили міномет і почали працювати. Після першого пострілу плита під "Молотом" присіла. Другий ще глибше загнав її під землю. Знайшов каміння й підклав під міномет, щоб потім не діставати ломами. "Треба допомога?" — запитав. "Самі впораємося". Олександр Педак підносив міни. Олег Новохатько наводив, "Шаман" коригував. Я пішов готувати міни. І тут — вибух. Я був близько від епіцентру. Упав на коліна. Піднімаюся — рука пробита наскрізь. У паніці закричав, щоб забрали мене. Хлопці не подавали ознак життя. Їх відкинуло на 4 метри. Усюди палає. Навколо кров, вона тече по тілу.

Прибігли двоє бійців "Правого сектора", які воюють із нами. Відтягнули в розбитий будинок. Перев'язали спину, руку, голову, ногу. Один хотів іти до хлопців, та всюди рвалися міни. Побігли по авто, щоб відвезти мене в лікарню. Лежав, рани кровоточили. Осколки пробивали шифер. Бог допоміг — не зачепили. Уже непритомнів, коли поклали в машину.

Чоловік п'ять місяців лікувався у військовому госпіталі в місті Ірпінь на Київщині. Тепер проходить реабілітацію.

— Не знаю, що стало причиною вибуху, — додає Дмитро Макеєв. — Немає сенсу брехати. Хлопців уже не повернути. Могла бути російська міна. Чи вибухнула труба міномета. Нашої вини точно не бачу. Не вживали алкоголю, наркотиків. Завжди старанно виконували роботу. Були обережні зі зброєю.

Вибух під Авдіївкою — третій відомий випадок загибелі українських бійців під час використання 120-міліметрового міномета "Молот". 25 липня 2016‑го на полігоні "Широкий Лан" Миколаївської області загинули двоє бійців 57-ї бригади. 2 листопада 2016 року в селищі Новомиколаївка на Донеччині — двоє бійців батальйону "Айдар".

Від розробки в травні ­2015-го до перших випробувань зброї минуло чотири місяці. Зараз в армії є 280 цих мінометів.

— Помилок не вдалося уникнути через стислі терміни та брак досвіду, — каже Валерій Синіцин, головний інженер столичного заводу "Маяк", де виробляють міномет. — Але куди діватися. На передовій — серйозна нестача такої зброї. Ми застосовували матеріали, які знали. У деяких, зокрема в запобіжнику, помилилися. Сьогодні пішли б іншим шляхом. Але нікого залучати. Немає фундаментальної науки, що допомогла б у розробці нових виробів. "Молот" не винен у загибелі бійців. Кожен випадок розслідує військова прокуратура. "Маяк" поза підозрою.

Офіційно міномет досі не пройшов усіх випробувань і не стоїть на озброєнні у ЗСУ. Його повернули в "Маяк" для усунення недоліків, повідомив заступник міністра оборони України генерал-лейтенант 52-річний Ігор Павловський.

Зникли дві тисячі доларів із депозиту

— Разом із тілом брата нам передали банківські картки, речі, — говорить Руслан Новохатько. — Перевірив рахунки — порожні. Зникли і 2000 доларів із депозиту. Не стало записки з пін-кодами, що брат тримав у гаманці. Показував її, як приїздив у відпустку.

Тіло доставив військкомат міста Сміла Черкаської області на авто з написом "Герої не вмирають". Куди поділися гроші, я не знаю. За чотири дні після похорону звернувся в банк. Там сказали, почекай півроку. Вступиш у права спадкоємця, тоді все розкажемо. У поліції Сміли не прийняли заяву, не хочуть зв'язуватися з банком. Розповів, що батькам не повернули ще телефон та інші речі брата. Пообіцяли зайнятися цим. Але лише на словах. За три місяці волонтери та члени спілки атошників Черкащини з'їздили на передову. Через командування бригади більшість речей повернули. А поліція досі нічого не знає.

Зараз ви читаєте новину «"Піднімаюся — рука пробита. У паніці закричав, щоб забрали мене"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода