Українці шукають зниклих в АТО родичів
5 вересня Служба безпеки створила Міжвідомчий центр для пошуку зниклих безвісти. Шукають у зоні антитерористичної операції військових і цивільних, з якими втратили зв'язок родичі. Станом на 9 вересня безвісти зниклими вважають 123 солдатів і майже тисячу цивільних. За п'ять днів роботи в центрі прийняли 1290 заявок.
— До нас щодня йдуть люди, які когось шукають. Чимало дійсно зникли, з багатьма просто втратився зв'язок. Солдати, які йдуть у бій, лишають мобільні телефони на базі, а родичі починають панікувати, — розповідає 30-річна Юлія з центру. Він облаштований у двох кімнатах приміщення СБУ на столичній вул. Ірпінській. — Зараз ми уточнюємо базу даних зниклих.
За столом поруч сидить чоловік років 50 у військовій формі. На аркуші записує контактні дані та прикмети сина. Той не виходить на зв'язок понад тиждень.
— Він танкіст, у них зараз гаряча пора. Я впевнений, що він живий, але найти не можу. Всі лікарні України обдзвонив — нема. Знаю, що був під Іловайськом, але не в кольці, — чоловік зводить червоні від недосипання очі.
З приміщення викульгує 49-річний Валентин Кузін. Його брат 44-річний Олег зник безвісти під Краматорськом. Служив у 42-му батальйоні територіальної оборони Кіровоградської області.
— Последний раз выходил на связь 27 августа, из Краматорска. И все. В части больше ничего не говорят. Нам известно только то, что 28 августа их колонна отправилась в Дебальцево, попала под обстрел и отстала от батальона, — каже Валентин Ігорович. — Олежкина жена не находит себе места, сын не пошел в школу.
Розповідає, що брат пішов добровольцем. Не хотів, щоб син жив у чужій країні.
— Олег принципиальный. Сказал: иду воевать — и все. Пошел не за политиков, а за свою родню. Созванивался с ним каждый день. Говорил, что все нормально, только просил передать шоколад. Мне кажется, он в плену. Их ездили искать, но не нашли. Я просмотрел все эти гребаные донецкие парады — брата не видел.
До чоловіка підходить 49-річна Олена Фейдун. Вона з Луганська, не може знайти сестру 48-річну Ольгу. Та не захотіла виїжджати з міста.
— Олечка боялась бросить квартиру. Она на нее 15 лет копила деньги. 31 августа в соседнюю квартиру поселились какие-то наемники. Бородатые, говорили на непонятном языке. Каждый вечер стреляли в банки на детской площадке. А через два дня связь с Олей прервалась, — жінка починає ридати. Кілька хвилин не може вимовити ані слова. — Боюсь, они что-то с ней сделали. Она жила в Каменнобродском районе. Их дом единственный на квартал имел электричество.
Коментарі