— Коли старшому сину виповнилося шість років, не захотіла віддавати в звичайну школу. Там перевантажують і дають мало практичних навичок. Тому створила з друзями свою, — говорить киянка 34-річна Валентина Мержиєвська. Заснувала альтернативну школу "БеркоШко". Заклад — у будинку друзів біля вул. Газопровідної в Києві.
На подвір'ї ростуть фруктові дерева. Є дитячий майданчик. Будівля має два поверхи, розмальована кольоровими фарбами. Біля неї лежать велосипеди. Вся територія засіяна травою. Замість асфальтованих доріжок — протоптані стежки. Із будинку вибігає восьмеро дітей. Їдять яблука або намагаються ходити по канату, що причеплений між будівлею й деревом.
— У нас зараз перерва, дітки відпочивають. Всі перерви по 15 хвилин. Є одна велика, на півтори години, — каже жінка. Веде в школу.
На першому поверсі — кухня. Поруч сучасної електроплити й шафи — цегляна піч. На столі — нарізані яблука та банани. З кухні дерев'яні сходи ведуть на другий поверх. Там клас із партами та сучасною дошкою. Столи розраховані на одного учня, у формі трапеції. На них — розгорнуті зошити та пенали.
— Зараз буде математика, — говорить Валентина. Дзвонить у дзвінок і підходить до дошки. Учні босоніж забігають до класу й займають місця.
У будівлі тепло, скрізь дерев'яна підлога. Частина вікон — металопластикові.
Навчаються діти тричі на тиждень — у понеділок, вівторок і середу. Уроки тривають із 9 до 17 години. Є лише п'ятий клас, у ньому 9 учнів. Всі оформлені на екстернатну форму навчання й закріплені за звичайною школою. Раз на півріччя проходять там атестацію.
— Спочатку ми проводили уроки в Будинку родини. Потім займалися в одній із кімнат цього дому. Він належить нашим друзям. За літо його відбудували та привели в нормальний стан, — розповідає Валентина. — Викладаємо предмети дітям ми. Одна із засновниць проекту мама-філолог, друга — мистецтвознавець, третя — інженер. Жодна педагогічної освіти не має. Кожен вчить тому, в чому розбирається.
Решту предметів запрошують викладати інших учителів.
— Основна мета нашої школи — щоб малим було цікаво вчитися. Всі діти від природи допитливі. Головне — не лінуватися відповідати на їхні питання. Бо інакше в них бажання пізнавати притупиться. Якщо ж занадто багато інформації, дитина також втратить інтерес. Тому ми намагаємося давати необхідні знання і в той же час вчити того, що їх цікавить, — пояснює вчителька. — Багато матеріалу даємо в ігровій формі. Привчаємо не боятися щось пробувати. Спроби і є навчанням. Розвиваємо вміння висловлювати власну думку. Наприклад, про літературний твір чи бійку, яка щойно сталася.
Оцінок дітям не ставимо. Вони не відображають успішності в житті. Гонитва за оцінками підмінює цінність навчання. Дитина має вчитися, щоб отримувати задоволення від знань, а не заради оцінки. У математиці біля правильної відповіді ми ставимо плюс, біля помилкової — мінус. Написання творів оцінюємо інакше — "Дуже цікавий сюжет, класно написано, але багато помилок, варто перевірити" чи "Класно написано, цікаво побудовані речення, але незрозумілим почерком". Це не відбиває охоту вчитися. Всі мають хороші результати при атестуванні у звичайній школі. Нижче 8 балів ніхто не отримував.
Дитині краще вчитися в невеликій школі
Шукаючи початкову школу для дитини, варто в першу чергу зважати не на рейтинг навчального закладу, а на підхід педагогів, радить 52-річний Віктор Громовий, заслужений вчитель України.
— Дуже важливо, щоб у вчителя й учня були гармонійні стосунки. У початкових класах діти мають здобути елементарні знання й навички: перебування в соціумі, спілкування з однолітками тощо. Коли в класі хороша атмосфера, дитина швидко вчитиметься. Перевагою невеликих шкіл і маленьких класів є те, що там учням не потрібно гнатись за формальними показниками — як наприклад, за кількістю прочитаних слів у хвилину. До кожного учня шукають підхід.
2 
1
Коментарі