У Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова лежить 33-річна Оксана Бойченко. 12 жовтня вона їхала маршруткою "Марганець — Городище", яку на залізничному переїзді збив локомотив.
— Цим автобусом я не збиралася їхати, — каже російською Оксана. Її права рука забинтована і підв'язана. — Але затрималася вдома і на попередні не встигла. Заходила однією з перших. Потім до мене підійшов знайомий Діма Олійник. Заговорилися, що я не звертала ні на що уваги. Тільки на переїзді почула, що люди стали кричати: "Куди ти їдеш? Поїзда не бачиш?" Привстала, щоб глянути у вікно, — на нас летів поїзд. І все.
Обличчя жінки в синцях, на носі шрам.
— Очнулася, коли лежала на чомусь металевому і дуже удобному. Руку не чуствувала. Попробувала встати — не змогла. Чула, як рядом Свєта Фролова кликала сина Антона. Тоді якісь люди надійшли, медики. Стали нас збирати. Дуже боялася за руку й очі, бо я ж перукар.
Поряд із Оксаною її мати Ніна Болдарєва і дочка 12-річна Каріна.
— Лікарі сказали родичам постійно бути зі мною, — каже хвора. — У ніч перед аварією моїй сестрі снився сон, наче вона носить мене на руках.
До Оксани заходить 31-річний Дмитро Олійник. Він теж урятувався.
— Мене спасла чемність, — каже. — Всіх бабульок уперед пропустив, а сам втиснувся на підніжку, підпер двері спиною. Їхав по зарплату. В автобусі не бачив нічого, бо вікна не видно було. Побачив тільки великі Оксанині очі, коли люди кричали.
У Дмитра рани на голові та коліні.
— Фактично не пострадав, тільки коліно забив. Очнувся на дверях автобуса біля рельсів. Навколо розкидані люди, повно крові. Побачив свою бабушку, вона на базар їхала. Попробував — не дихає. Знайшов свій телефон, позвонив жінці. Сів на камінь, закурив. Дивився на все і не понімав, що то не люди, а трупи. Комусь повідривало руки.
Олійник намацує на грудях хрестика. Під час аварії його погнуло.
— Був такий погнутий, наче в середину удар був і всі кінці до центру загнулися. Ледь вигнув назад. Думаю, це він мене врятував. Бо я всігда, коли з дому йду, через церкву нашу проходжу і хрещуся. Коли випишуть, першим ділом свічку поставлю і дам гроші на храм.
Наталію Гавронську врятував блокнот
До міста Марганець із приміського села Городище їде велосипедом 40-річна Наталія Пасько. Перед переїздом зіскакує, дивиться в обидва боки і швидко перебігає.
— Скільки житиму, боятимуся, — відказує. — Я теж мала їхати в тому автобусі. Чудом не попала. Я працюю в магазині, йшла на остановку. Коли підходила, мені позвонила хазяйка магазину Свєта. Сказала, що я можу запізнитися на півчаса. Я зраділа, побігла додому посуду домивати. Тут син дзвонить. Розказує за аварію. Тільки трубку поклала, Свєта дзвонить. Почула мене і замовкла. У той день я вже нікуди не їхала. Коли зустрілися зі Свєтою, розцілувались, як рідні.
Серед 45 загиблих у аварії — троє учнів Городищенської школи: 7-річний Денис Чепурний, 13-річний Роман Бідняк та Максим Міуський, 15 років. Директорка Наталія Гавронська теж була в салоні, однак за мить до відправлення вийшла.
— Їхала на збір директорів шкіл району, — розповідає 36-річна Наталія Гавронська. — Автобус був повний, але я втиснулася, бо не хотіла запізнюватися. Тільки стала, згадала, що забула вдома блокнот. Як би я звітувала? Доки двері не зачинилися, зістрибнула і побігла додому. Поїхала наступним. Цей блокнот тепер вважаю своїм оберегом.
В аварії під Марганцем:
53 людини постраждали
45 пасажирів загинули: 32 жінки й 13 чоловіків
55 років — середній вік загиблих
2 
1
Коментарі