— Російські солдати часто попадають до нас у полон. За одного можна виміняти 5–10 наших, — розповідає Олег Котенко, 44 роки, координатор волонтерської групи "Патріот". З липня 2014-го її активісти звільнили з полону понад 200 українських бійців.
Як вдається звільняти без обміну?
— Домовляємося з тією стороною, що забирати бійця приїде мати. Багатьох так відпускають. Допомагають священики різних конфесій. Вони домовляються зі священиками з того боку, щоб посприяли. Ще один спосіб — переговори з криміналітетом. Також співпраця з журналістами, Червоним Хрестом і ОБСЄ. Ще один варіант — з бійцями, які служили в Чечні та інших гарячих точках. Одні воюють у нас, інші — на боці ДНР чи ЛНР. Вони між собою можуть домовитися про повернення полонених. Це офіцерська честь.
Більшість звільнених — це солдати чи офіцери?
— Частіше віддають солдатів. За офіцерів іде інший торг. У Сніжному на Донеччині більш як вісім місяців тримають двох офіцерів. Підполковник Олег Кузьміних, який потрапив у полон у Донецькому аеропорту, перебуває в одного з польових командирів. Три тижні тому наші переговорники бачили його, розмовляли. Його не відпускають, бо в нас немає полонених у такому ж званні, щоб обміняти.
— Є три категорії бранців — цивільні, волонтери та військовополонені, — продовжує Олег Котенко. — Останні теж діляться на три категорії — бійці Збройних сил, міліцейських батальйонів і "Правий сектор". До армійських бойовики лояльніші. Бо вони не йшли добровольцями воювати, їх мобілізували. Хлопців із "Правого сектора" зазвичай розстрілюють, коли беруть у полон. Вони й самі себе підривають, щоб не попасти до бойовиків. Погано ставляться до добровольчих батальйонів, Нацгвардії.
Де, крім Луганська й Донецька, тримають полонених?
— У польових командирів. Точно знаємо, де перебувають 160 осіб: Комсомольське, Сніжне, Харцизьк, Красний Луч, Стаханов, Алчевськ, Перевальськ. Хлопці дзвонять родичам. Ті нам розказують. Разом із СБУ визначаємо, звідки телефонували. Знаходимо, чий підрозділ діє в тому районі.
Бувало, що викупляли бійців за гроші?
— Якщо шахраєві відомо, що людину внесли у список на обмін, йому треба лише дізнатися номер батьків. Дзвонить і каже: завтра син буде вдома. Але покладіть на картку таку-то суму. Люди ведуться. Тому ми ніколи не кажемо, коли і кого звільнятимемо. Є випадки, що хлопці мертві, а за них просять гроші. Трьох шахраїв вдалося затримати. Одного в Маріуполі, двох — у Дніпропетровську. У Маріуполі просили гроші за бійця "Правого сектора". Перед цим інші батькам прислали відео, де їхнього сина вбили і спалили. А тут дзвонять і вимагають гроші.
Як бойовики поводяться з полоненими?
— Якщо потрапили до підрозділів ДНР, ставляться як до ув'язнених. Польові командири вважають полонених своєю власністю. Розстрілюють здебільшого снайперів, кулеметників, артилеристів. Якщо тяжкопоранені, залишають стікати кров'ю. Полонених використовують як дармову робочу силу. Змушують пиляти брухт на заводах. У Донецькому аеропорту розгрібали завали. У польових командирів — копають городи, підмітають, миють вікна. Їх вважають рабами.
Наших бійців вивозять на Кавказ?
— Після Іловайського котла багато зниклих безвісти. Не думаю, що вони загинули. Але ми їх не знаходимо. Дізналися, що три машини з полоненими перевезли на територію Росії. Є звідти дзвінки. Батьки запевняють, що чули голос сина. Ще є інформація, що хлопців продавали в рабство. Під Краснодоном був базар полонених. Ціна за людину стартувала від 500 доларів. Знайшлися семеро наших бійців у Адигеї. Надходить інформація з Дагестану, Осетії, Карачаєво-Черкесії. Але підтвердити її поки що не вдалося.
Чому досі немає єдиного центру зі звільнення полонених? Яка роль у цьому процесі Віктора Медведчука, колишнього голови Адміністрації президента Кучми і кума Путіна?
— Зверталися до президента Порошенка, щоб за ці питання відповідала якась людина. Таким відповідальним чомусь став Віктор Медведчук. Він керує процесом із Москви. Якби працював єдиний центр, всіх би вже звільнили і розшукували лише зниклих безвісти. А так більшу частину роботи досі виконують волонтери. У березні нас почали лякати, що посадять, бо заважаємо великому обміну. Ми нічого не робили три тижні. Однак жодної людини за цей час не звільнили. Останнє звільнення було 3 квітня — це наша заслуга. Домовилися за 19 бійців, бойовикам мали віддати п'ятьох їхніх. Коли втрутився Медведчук, випустили тільки 16. Троє залишилися в польового командира. Мати одного з них померла через день після того обміну. Не витримало серце.
Скільки волонтерських груп займається обміном полонених?
— Офіцерський корпус Володимира Рубана перестали сприймати і та сторона, і наші. Хоча він звільнив багатьох. Ще працює Юрій Тандіт при Центрі обміну Служби безпеки України. Багато волонтерських груп пробували займатися самостійно, зараз співпрацюють із нами. Ми маємо аналітичний відділ, групу переговорників, супроводу. Щодня отримуємо від 20 до 60 дзвінків від батьків.
3 
1
Коментарі
5