Група озброєних гранатометами й кулеметами осіб затіяла бійню. Загинула випадкова людина, поранення отримали четверо цивільних і шестеро правоохоронців. Згорілі машини, руйнування. Зазнали втрат і бойовики. Вони усвідомлюють: їхні дії — протиправні, зброя на руках — незаконна, її застосування в мирному місті — злочинне. Проте звертаються по допомогу до свого авторитетного керівника: порятуй! І той кидається рятувати, затіває перемовини з президентом і головою СБУ: випустіть людей з оточення. Хоча й як депутат Верховної Ради, і як свідомий громадянин знає: його підлеглі порушили закон, перед яким усі мають бути рівні.
Чому на безкарність сподівається збройна група, що пролила кров, чому на особливому ставленні для них наполягає Дмитро Ярош? Тому що вони спочатку — "Правий сектор", а вже потім — громадяни країни.
Оточеним бойовикам СБУ та МВС запропонували скласти зброю. "Правий сектор" відповів відмовою, бо не отримав наказу командира. Для нього не указ ані президент, ані міністри, ані закон. Адже бойовики насамперед — "Правий сектор", а вже потім — громадяни країни.
Коментуючи наявність зброї у підлеглих на Закарпатті, Дмитро Ярош заявив, що її вивезли із зони АТО до його наказу від "17 серпня 2014 року", яким це забороняється. І що зброя необхідна для захисту від бандитів і для протидії контрабандистам. Це для всіх інших в Україні сущих порядок переміщення та утримання зброї регламентується законодавчими актами, а життя і діяльність "Правого сектора" — внутрішніми наказами, що мають домінантну силу.
Вам це нічого не нагадує? Мені — нагадало.
Серед іншого — анекдот часів Радянського Союзу. Анекдот такий.
Дружина звернулася до партійного комітету зі скаргою на чоловіка. Мовляв, той злісно ухиляється від виконання подружнього обов'язку. Чоловіка викликали куди треба: ти ганьбиш високе звання комуніста! І зажадали пояснень. Винуватець, червоніючи, зізнався: "Я — імпотент". Секретар комітету обурився: "Ти насамперед — комуніст! А вже потім — імпотент".
КПРС будувалася за принципами тоталітарної секти. Внутріпартійні закони мали верховенство над усіма іншими. І оскільки це була провладна партія, таке домінування поширювалося на все суспільство. Навіть у випадках, коли воно суперечило здоровому глузду. Партія була поза критикою, комуніста не можна було судити — його спочатку виключали з лав партії. У свідомість мас вживлявся постулат: "КПРС — розум, честь і совість епохи".
Чи не схоже перетворення відбувається — якщо вже не відбулося — на наших очах із "Правим сектором"? Події в Мукачевому показали таке ж, як було у КПРС, небажання визнавати помилки, прагнення поставити себе над суспільством.
Чи не став "Правий сектор" воєнізованою тоталітарною сектою? З винятковими правами і повноваженнями? За деякими свідченнями, він і на фронті виконує не так бойові, як наглядові функції.
Замилування політиками, яких другий Майдан виніс на владний Олімп, не було ні в кого. Живою легендою для українців став таємничий тоді "Правий сектор". І не лише живою легендою — став нашою надією, певною мірою — честю і совістю нації. Чи збереже він бодай особисту, людську честь і совість, залежить від того, яким "Правий сектор" вийде з мукачівської кризи.
Розчаровуватися дуже не хочеться.
1 
1
Коментарі