— Як тільки стали на свою позицію, в Мар'їнці були розбиті лише кілька хат. Коли ж покидали позиції, то вціліла була тільки одна вулиця. Серед жителів лишилася пара пенсіонерів. Облаштувалися жити в підвалі, — розповідає 41-річний Сергій Рябко з міста Глобине на Полтавщині.
Він — заступник командира взводу 28-ї механізованої бригади. Разом із 21-річним Віктором Чернявським із селища Козельщина та Ігорем Жуком, 39 років, із села Лутовинівка Козельщинського району Полтавської області сім місяців утримували позиції в Мар'їнці під Донецьком. Нещодавно отримали 10-денну відпустку.
З бійцями зустрічаємося під вечір у парку ім. Гоголя в центрі Полтави. Приходять у військовій формі, з шевронами батальйону.
— В зону АТО приїхали торік 26 жовтня. Гнали своїм ходом техніку з Дніпропетровської області. Вистроїли колону — БМП, БТР, посідали зверху та їхали 128 кілометрів до Мар'їнки, — продовжує Сергій Рябко. — Зразу не знали, де будемо. Командир повідомив на місці: тепер воюєте в АТО. Облаштувалися в покинутих підвалах на околиці — в хатах небезпечно. Кілька перших днів чули віддалені постріли. А на 10-й мали перший напад. Бойовики накрили нас мінометами. У відповідь відработали їх зентіками. Тоді вони пішли піхотою. Бачили їх за 50 метрів. Якраз загинув молодий танкіст із Дніпропетровська Юра, 22 роки було йому. Не втік від міномета, не добіг до підвалу метра півтора. Розрізало хлопця по хребту.
За весь час прийняли на себе шість боїв з піхотою, пережили 60 обстрілів. Хотіли на Новий рік випити шампанського — та як посипалися міномети, то всього перехотілося. Місцеві бойовики з "Оплоту" були на початках. Ми їх нищили під час перших сутичок. А зараз там найманці — якути, буряти. І повно чеченців. 9 травня розвідка передала, що біля наших позицій їхній батальйон. Вони на нас так матюкаються, що стидно й вимовити. Кажуть російською з акцентом. Ми свої позиції утримали. Останні бої показують, що Мар'їнка потрібна ворогові, щоб узяти в кільце Красногорівку. Хочуть прибрати до рук Кураховське водосховище з теплоелектростанцією. Але фіг їм, там стоїть наша рота.
Настрої місцевих змінилися за час, що чоловіки були в Мар'їнці. Тепер більшість підтримує українських бійців.
— Даємо їм продукти, — каже Сергій. — Прибігає дітвора і просить. Ну як не дати? Ділимося тушонкою, хлібом, згущонкою. На вигляд діти нормальні, не обдерті. Просто голодні, в батьків немає роботи та грошей. Народ там такий — хто до них прийде, то за них і будуть. Їх можна зрозуміти, бо вже все набридло.
— От прийшла бабка і каже — ідіть звідси в поле, там рийте окопи і воюйте. Деякі люди думають, що прикриваємося ними, — долучається до розмови Ігор Жук. — Буває, тільки проїде хтось із місцевих на велосипеді повз нас, то вже чекаємо обстрілів. Ще є люди, які працюють на шахті "Трудовській" — на підконтрольній ворогові території. То через блокпост пропускаємо за пропуском. Не маємо права місцеву людину затримати. Поїхав він туди, а що там робить — хтозна. Але мусимо впустити назад.
— Завели собі тварин, — додає Сергій Рябко. — Була вівчарка. За кілька хвилин попереджала про обстріли — забігала у бліндаж. Жодного разу не підвела. До нас багато покинутих собак приходить, то хлопці позабирали додому. Якось на території нащитали 18 котів. Я скільки не бачив, хіба що в цирку Куклачова. Сиділи біля нашої позиції рядочком, просили їсти. Шкода ж. Годували їх тушонкою.
— Недавно волонтери передали два ящики вареників з ягодами, товченики — ліниві вареники. Також були привезли бідон борщу, — говорить Ігор Жук. — Як приїхали додому, то злякалися тиші — звикли до постійного гупання снарядів. А вдома виходиш увечері покурити — тихо, аж напрягає. З товаришами зайшли в магазин, зачепили цінник, упав додолу — аж присіли від звуку.
2 
1
Коментарі