Вранці у вівторок на центральному ринку Сіверськодонецька (зараз, після окупації Луганська, це — обласний центр. — "ГПУ") серед покупців багато військових.
— Йване, ти будеш хот-дог чи шаурму? — запитує товариша чоловік у формі.
— Торговля плохо идет, — каже підприємець 37-річний Михайло. Біля центрального входу має ятку з чоловічим одягом і взуттям. Шкіряні туфлі продає за 650 грн, спортивні костюми — за 400 грн. — Зарплаты у людей маленькие, а тут еще и отопительный сезон. За все заплатил — и на обновки денег не осталось. Раньше товар за границей покупали, а сейчас только в Харькове. Китай очень дорогим стал, а цены на турецкие вещи — вообще космос. В мегаполисах попроще, там хоть что-то движется. А здесь все на месте стоит. Хорошо, перестали стрелять. Спать нормально можно. Детей в Москву к тетке отправили. Сестра жены рассказывала: "Ночью гремит мусоровоз. А ваш малой просыпается и кричит: "Надо прятаться, город бомбить начинают!".
Уздовж тротуару із землі продають зелень, молочні продукти, картоплю, яблука й груші. Кілограм картоплі віддають за 5 грн, літр молока — за 8, пучок петрушки — за гривню. Чоловік років 70 у прим'ятому кашкеті виставив у двох розкритих чемоданах старі книжки. Переважають любовні романи. Також є твори Жюля Верна, Даніеля Дефо, Джека Лондона.
— Если сравнивать с советскими временами, то живем мы намного хуже, — чоловік підводиться з розкладного стільця. Той складається і падає на кришку чемодана. Продавець повільно нагинається і ставить його на місце. — А если с тем, что было два года назад, то все равно плохо. Поговаривают, в городе уже собак едят. Вот недавно у соседа со двора собачка пропала, а куда делась — никто не знает. Чтобы как-то выживать, начал продавать книжки. Раньше дома была большая библиотека, уже все разошлось. Сейчас продаю то, что люди приносят. На каждую книгу есть свой покупатель. Женщины берут всякую белибердень. Очень они любят любовные романы. Мужики часто спрашивают техническую литературу. Недавно подошли два бойца. Интересовались таблицей Брадиса (таблиця для вирішення математичних задач. — "ГПУ"). Зачем она им — так и не понял.
— А какая у вас политическая обстановка? — питаємо.
— А кто вы такие и почему этим интересуетесь? — чоловік пильно вдивляється в обличчя. — В нашем городе лишнего лучше не болтать. Не знаю — кто вы и что вы. Сейчас поговорю, а через пять минут подойдут и скажут: "Дядька, ану убирайся отсюда". Пока такого не было, но сейчас такой вариант не исключаю. Скажу только, что в России лучше. Но это — мое личное мнение. Вот и мой сын с семьей уехал туда. Сидит там без работы. Не жалеет, частным извозом здесь занимался, там тоже так подрабатывает. Жилье снимает.
— Чем там лучше?
— Подробностей не знаю, он редко мне звонит, — каже чоловік і відвертається.
— Переехала сюда из Луганска в марте этого года, — 29-річна Галина торгує на базарі мобільними аксесуарами. Вона невисока, смаглява. Чорне волосся акуратно зв'язане у вузлик. У носі блищить срібна сережка. — Бабушка сильно заболела и надо за ней присматривать. В Луганске тоже занималась предпринимательством. Имела два больших торговых места — с мобильными аксессуарами и брендовыми сумками. Как раз перед отъездом начался обстрел. Обе точки полностью сгорели.
Галина починає плакати. Руками розтирає сльози по обличчю. Із невеличкої сумки на поясі дістає пачку дамських цигарок. Тремтячими руками виймає запальничку. Закурює з третьої спроби.
— Точки битком были товаром забиты, — робить підряд три затяжки. — Все сгорело. Раньше мои точки были самыми лучшими на центральном рынке. Здесь трудно начинать с нуля. Но мама немного помогла — и все получилось. В Северодонецке намного лучше, чем в Луганске. Там все люди обозленные. Сначала они поверили элэнеровцам, а потом поняли, что их обманули. Умные люди голосовать не ходили. Пришли в основном пенсионеры. Им говорили: "Не пойдете — не получите социальных карт. И пенсии вам не видать". Теперь эти бабушки больше всех пострадали. Ходят по улице и просят, чтобы им буханку хлеба кто-то купил. Сейчас они стоят перед выбором: умереть от голода или от болезни. Если продуктов купят, то на лекарства совсем денег не останется. Муж остался в Луганске. Смотрит за квартирой. По домам ходят ополченцы и ищут, какая квартира пустует. Если никого нет — заезжают и живут.
Цены в Луганске космические. Куриное филе 115 гривен за килограмм, кило гречки — 40 гривен. На набор для борща надо потратить 500 рублей — 250 гривен, а здесь я в 50 гривен укладываюсь. К мужу езжу редко. Таксисты берут 400 гривен в одну сторону. Для поездки надо немного подзаработать. Раз в два месяца получается. Друзья там остались. Многие приезжают на украинскую территорию за едой. На 500 гривен накупают продуктов на три недели. Говорят, там на такое же количество еды пришлось бы потратить 10 тысяч рублей — 5 тысяч гривен.
На центральній алеї ринку є ятка з вишиванками. Вона — єдина на весь базар.
— Товар беруть нормально, — каже білява продавщиця. — Два роки тому такого попиту не було. Я сама з Сєвєродонецька. Тут народилася й виросла. З людьми й українською розмовляю, і російською. Якою треба, такою й говоритиму.
— Сколько такие тапочки? — огрядний чоловік знімає сонцезахисні окуляри й придивляється до вовняних капців із вишитим українським орнаментом.
— 180 гривен.
— Дорогой патриотизм, — чоловік хитає головою. Ставить капці на місце і йде далі.
Обабіч тротуару на вул. Енергетиків стоїть із простягнутою рукою 84-річна Анна Миколаївна. Худа, згорблена. Спирається на палицю.
— Заболела и неделю лежала в больнице, — тихим голосом розповідає. — Ждала, что пенсию мне в больницу принесут, а никто так и не принес. Вернулась домой и давай им звонить. А они говорят: "Мы к вам домой приходили, но никто не открыл. В больнице искать вас мы не обязаны". Сегодня вышла просить милостыню. Хочу хоть какой-то крупички купить и сахарку. А то ноги уже не от старости, а от голода болят. Участковый ко мне подошел и спрашивает, почему здесь стою? Рассказала. Так он при мне позвонил в пенсионный фонд и говорит: "Что же вы бабушку поставили на пост?". Сказал, завтра-послезавтра должны принести пенсию. Обещал проконтролировать.
Даємо жінці 5 грн. Зморшкуватою покрученою рукою вона ховає гроші у кишеню короткого плаща.
— Три раза Богу за вас помолюсь, — каже. — Сама здесь уже давно живу. Дедушку 14 лет назад похоронила. А дочка в молодости еще уехала на Север. Так там и осталась.
На посаду мера зареєструвалися 18 кандидатів
Сіверськодонецьк став центром Луганської області торік у вересні. Сюди переїхали з окупованого Луганська облдержадміністрація, міліція, прокуратура, відділення пенсійного фонду та інші обласні установи.
Місто було окуповане терористами протягом п'яти місяців. Українські війська визволили його 22 липня 2014 року. Боїв у Сіверськодонецьку не було — бойовики відступили до сусіднього Лисичанська.
Населення становить 120 тис. Додалося близько 30 тис. переселенців, за оцінками мерії. Через це в місті виник дефіцит житла. Вільного майже не залишилося. Середня зарплатня у Сіверськодонецьку — 3,5 тис. грн. Є торговельний центр, два кінотеатри. Кілька ресторанів, кав'ярень. Найбільше підприємство — хімічний комбінат "Азот". Працюють половина цехів. Через брак газу решту зупинили. Працівників відправили у відпустки.
28 листопада 2004 року в Сіверськодонецьку відбувся з'їзд представників місцевого самоврядування, що організувала Партія регіонів. Делегати вимагали відокремлення східних і південних областей у відповідь на помаранчеву революцію.
Сьогодні в міськраді Сіверськодонецька 41 "регіонал", троє комуністів, двоє депутатів від "Батьківщини", по одному — від "Сильної України" та "Фронту змін". Мер Валентин Казаков — безпартійний, рік тому був членом Партії регіонів.
На вибори мера зареєструвалися 18 кандидатів. До міськради балотуються представники 20 партій.
2 
1
Коментарі