15–17 квітня в Україні проходять поминальні дні. За християнською традицією, пам'ятним днем вважають першу неділю після Великодня. Однак багато українців ідуть на цвинтарі до покійних близьких і в понеділок-вівторок.
На могилах прибирають, прикрашають їх квітами. Лишають паски, яйця. Заведено роздавати солодощі за упокій душ померлих.
У неділю, 15 квітня, перед входом на Байкове кладовище у Києві продавці розкладають вінки й пластикові вази з квітами. Штучні букети продають від 50 грн, за живий нарцис просять 3 грн. Киянка Віра Обозова, 65 років, несе штучні квіти до могили дядька.
— Останній рік, коли купляю штучні. Досить. За букет віддала 30 гривень. За такі й живі можна купити. І природі не шкодитимуть, — говорить Віра Обозова.
Із нею йдемо центральною алеєю кладовища. Тут поховані письменники Максим Рильський, Павло Тичина, історик Михайло Грушевський, театральні діячі Марія Заньковецька й Микола Садовський. Віра Обозова спиняється біля могили політика й дисидента В'ячеслава Чорновола. Хреститься.
Могилу письменника Платона Воронька прибирають його син з дружиною.
— Прийшли й побачили, що хтось поклав квіти і вербову гілку, — говорить невістка письменника. Обмиває надгробок водою. На серветці лишає шматок паски. — Значить, люди підходять, пам'ятають.
Біля старої огорожі поряд із храмом Вознесіння дві жінки збирають сухе листя й прополюють квіти.
— Прийшли до моєї свекрухи й тіток чоловіка, — каже 58-річна Алла Костянтинівна. Обмітає широку кам'яну плиту з п'ятьма іменами без дат. — Всі на роботах, тому приходимо раз чи два на рік. А воно й нормально — покійники не люблять, щоб їх турбували часто.
В іншому секторі кладовища 74-річна Катерина Колесник змітає хвою з могильної плити першого міністра охорони здоров'я УРСР Левка Медведя.
— Його син дає мені 100 гривень на місяць, щоб двічі на тиждень прибирала, — каже. — Ішачу, бо маю пенсію — 1700 гривень. Молодшою доглядала за могилою актора Леоніда Бикова. Якось приходжу — на ній сидять двоє чоловіків, п'ють горілку і не можуть затягнути "Смуглянку" (Пісня звучить у фільмі "У бій ідуть лише старики". Биков був його режисером і виконав головну роль. — ГПУ). Пригостили мене пивом, то я їм заспівала.
Опівдні біля ділянки "52а" з почесними похованнями майже безлюдно. Між пам'ятниками метушаться безхатьки — до сумок і пакетів збирають солодощі з надгробків.
На Алеї героїв полтавського міського кладовища — 17 могил загиблих воїнів АТО. До поховань вранці 16 квітня підходять люди. Запалюють свічки й лампадки, кладуть на могили цукерки.
— Продовжую отримувати нагороди. Нещодавно дали за сина "Лицарський хрест добровольця" і "Лицарський хрест доблесті" I ступеня, — каже 73-річна Марія Боняківська. Її син Валерій загинув у жовтні 2014 року на Донбасі. — Нагороди не приносять радощів. Краще б син був живий. Але увага приємна.
Священики правлять молебень за упокій. Окремо відвідують загиблого під Іловайськом Олександра Горячевського. Він загинув 19 серпня 2014-го — ще до створення на цвинтарі Алеї героїв. Тому похований в іншому місці.
У неділю, 15 квітня, поліцейські стають на вході до одного з найстаріших вінницьких кладовищ "Підлісне". Не пропускають усередину циган. Вони сидять уздовж центральної алеї.
На цвинтарі містяни вітають одне одного з Великоднем. По території ходять п'ять православних священиків. На замовлення читають молитви й відправляють панахиди. Люди дають по 20–50 грн за молитви й до 60 грн за панахиди.
На могилах вінничани лишають запалені лампадки. Так душам стає тепло, кажуть.
— Раніше пасочку кожному ставила. І мамі, і батькові, і брату. А зараз одна на всіх. Хай вибачають, бо нема змоги пекти більше, — каже місцева Віта Казанська. — Свічку в храмі вже не ставлю, сама посиджу й помолюся. Запасла собі місце біля батьків. Може, внуки будуть приїжджати. Чоловік у мене лежачий. Плакав, що не може провідати покійних.
3 
35413
Коментарі