"М"яч спустив, у музей віддам. Дивитися на нього вже не можу", — каже 36-річний харків"янин Микола Куценко. 17 вересня він повернувся з Варшави, де напередодні закінчив піший похід з Києва до польської столиці.

Микола Куценко на ходу жонглював футбольним м"ячем. За ним у візках їхали три учасники із громадської організації інвалідів "Прагнення", що в місті Бровари на Київщині.

— Їхній керівник Олег Іваненко спиною до Європи показував дорогу, підказував, де яма чи камінець, — розповідає Микола. — До кордону з Польщею пройшов 600 із хвостиком кілометрів, через пропускний пункт перебрався о четвертій ранку, коли немає черг і штовханини. Тримав м"яч на плечах, доки митники документи оформляли. А за Равою-Руською поляки сказали, що не готові дозволити марафон. Пояснювали, що на супровід машинам медичної допомоги й поліції треба мало не рік вибивати дозвіл. Візу відкрили на три дні. Тому я машиною доїхав до Варшави. У столиці Польщі день ішов берегом Вісли. Фінішував на червоній лєнточці, яку організатори натягнули просто на дорозі. Може, усіх 900 кілометрів і не пройшов, але рекорд до Книги Гіннеса зафіксований. Більше за мене й довше ніхто не жонглював м"ячем за футбольними правилами. На дорогу виходив о дев"ятій ранку, сходив о пів на восьму вечора. Щогодини робив 5-хвилинні перерви.

Дорогою до Варшави Куценко зробив понад 850 тисяч ударів.

— Ноги трохи болять, шкода, що запасних не маю, — сміється Микола. — У Львові гомілкостоп потягнув, коли мокрою бруківкою йшов. Там саме в дощ попали, слизькфо, пару кросівок промочив до нитки, довелося перевзутися у запасну. Що ногу потягнув, зразу не відчув, а зранку глянув — розпухла.

Народився Куценко в Харкові. 1996-го закінчив інститут фізкультури, за професією менеджер, займається екіпіровкою спортсменів. У похід із Києва до Варшави одягнувся у спортивний костюм і кросівки марки "Пума".

— Дружина Тетяна і 4-річний син Микола не хотіли відпускати мене в цей марафон, — каже Микола. — Синок звик, що тільки я забираю його із садочка. Хочу, щоби він став футболістом. Поки що треную його сам, а в 6 років віддам у спеціальну школу. Тоді ж із дружиною подумаємо про наступного футболіста, — сміється. — Із Тетяною щодня зідзвонювалися зранку й увечері. Ми з нею півжиття разом: 5 жовтня у нас шоста річниця весілля. До того зустрічалися вісім років.

×