На інвалідних візках 2 год. голова Рівненської облдержадміністрації 49-річний Віктор Матчук і міський голова Володимир Хомко, 51 рік, штурмували пандуси. У вівторок зранку чиновники захотіли перевірити, як облаштовані під"їзди у державних установах міста. Узяли із собою розкладний інвалідний візок.
Перевірку влаштовують зненацька. Куди підуть — не говорять до останнього, щоб ніхто не попередив чиновників. Першим місцем обирають офіс міжрайонної медико-соціальної експертної комісії. Тут призначають ступінь інвалідності. У приміщення заходять насуплені — літня жінка з ціпками, хлопці на милицях. Стара будівля розташована в центрі міста. Майданчиків для заїзду візків немає.
Віктор Матчук просить покликати керівника установи. За кілька хвилин з"являється перелякана жінка. Ніяковіє, усміхається. Пояснює, що пандус встановити неможливо.
— Така конструкція будинку, — розводить руками. — Я до інженерів зверталася — відмовили.
— Якби ви не були жінкою, я б посадив вас у візок і змусив заїхати в під"їзд, — Матчук киває на двері.
Потім перевіряють сусідів — за кілька будинків розташована державна нотаріальна контора Міністерства юстиції. Пандуса теж немає. Юристи запевняють, що люди з обмеженими можливостями до них звертаються нечасто — чотири-п"ять клієнтів на тиждень.
Після кількох перевірок Матчук просить принести йому візок. Сідає, котить колеса до головного управління праці та соціального захисту населення області. Там пандус є, але незручний. Практика пересування у візку губернаторові не подобається.
— Ніколи не уявляв, що це так важко, — зіщулює очі на сонці.
У візок сідає міський голова Володимир Хомко. Пробує заїхати до міського Бюро технічної інформації. Там замість майданчика чотири залізні рейки.
Матчук підштовхує мера на візку, але колеса не можуть проїхати і півметра. Перехожі співчутливо озираються.
— Тут Шварценеґґера треба, — крутять головами чиновники. — Звичайна людина або не заїде, або вб"ється.
Не зміг заїхати у візку до свого вестибюля і головний лікар поліклініки "Північна" Анатолій Бичков. На дверях його установи висить оголошення, що тимчасовий пандус є в роздягальні. На стіні кнопка для виклику медсестри, яка має допомогти закотити візок усередину. Але до кнопки ведуть кілька великих сходів. Подолати їх самостійно людина на візку не зможе.
— Сідайте, сідайте. Тільки не виваліться, — наказує Віктор Матчук. Головний лікар не може втрапити на дві дерев"яні дошки, з"єднані між собою. Встає і обіцяє виправити ситуацію.
Усім чиновникам Матчук дає час до 15 травня, щоб звести нормальні пандуси.
Голова товариства інвалідів із порушенням опорно-рухового апарату Петро Буткевич, 53 роки, зізнається, що не раз випадав із візка. І не завжди поруч були люди, які хотіли допомогти.
— У нашій країні важко бути прикутим до візка. Я живу так понад 30 років, — зітхає чоловік. — У ліфті не помістишся, треба сходами зносити. Місць, куди можна заїхати без сторонньої допомоги, мало — деякі банки, супермаркети й обласна державна адміністрація.
— Нам не потрібно пандусоманії. Бо ті пандуси, на які викидаються гроші, ні для чого не придатні, — каже Ярослав Грибальський, 54 роки, голова ради Національної асамблеї інвалідів України з питань безперешкодного доступу. Він живе у Львові. — Минулого тижня я був у київському готелі "Дніпро" на Європейській площі. Так, на сходах лежать дві плити. Але вони під тим же нахилом, що і сходи — виїхати неможливо. Пандус — це не дві рейки, а металева конструкція, яка має і поруччя, і накриття. Я був у Канаді. Там майже скрізь обладнані місця для проїзду інвалідів. Але Канада до того йшла 30 років.
4 
1
Коментарі
1