— Давати мені, тільки коли дзвонитиме начальство, — виконувач обов'язків головного столичного архітектора 40-річна Ганна Бондар віддає мобільний помічниці. Зустрічаємося в кабінеті на третьому поверсі департаменту містобудування та архітектури КМДА. Вона запізнюється на півгодини.
— Викликало керівництво, — пояснює секретар.
Питаємо про відкриття кафе "Ель Кафа" в Будинку профспілок (згорів під час Майдану, там загинули кілька десятків активістів. Кафе закрили під тиском громадськості. — "ГПУ").
— Складне питання. З одного боку, ми не можемо бути в постійному траурі. Але в цій будівлі загинули люди. Тому вирішувати, що там розмістити, потрібно на публічному обговоренні. Ми досліджували досвід Німеччини. Там провели б місцевий референдум, який і змінив би призначення цього об'єкта.
Будинок профспілок належить кільком організаціям. Місто не може впливати на приватну власність.
Як уникнути таких ситуацій?
— Мають запускатися публічні процеси. Працюємо над проектом "Право на місто". Він має виробити механізми — як громадськість бере участь у прийнятті містобудівних рішень. Поки що закон у цій галузі недолугий. Прописані чотири процедури, але жодна не працює. Досліджуємо досвід США та Німеччини. Він дуже різний. Треба зрозуміти, яка схема підходить нам.
Де має бути меморіал загиблим на Майдані?
— Ми провели конкурс "Територія гідності", присвячений переосмисленню — як із центральної частини міста зробити якісний громадський простір.
Конкурс починали у квітні 2014-го, коли Майдан ще стояв. Люди зверталися з такою вимогою, надсилали макети своїх пропозицій. Тоді ми не могли зрозуміти, як через встановлення меморіалу пояснити іноземцям, чому люди виходили на Майдан? Навіть просте питання, чи має бути там пам'ятник — не мало відповіді. Думки розділилися. Одні казали ставити на Грушевського, інші — на Інститутській, треті — на Майдані. Так само не розуміли, де створити музей — в Українському домі, Будинку профспілок, Жовтневому палаці чи в якійсь новій будівлі. Важко було сформувати завдання, коли є багато людей, які говорять різне. Тому після обговорення, що тривало півроку, розробили конкурсне завдання.
За його підсумками склалося певне бачення. Меморіальний комплекс має бути на алеї Героїв Небесної сотні. Включатиме три елементи — музей Свободи і Майдану, пам'ятний камінь і саму алею героїв. Місце під алею є, а музей може бути на місці засипаного котловану біля метро Хрещатик. Перед ним стоятиме пам'ятний камінь. Результати конкурсу ми передали в Адміністрацію президента й Міністерство культури.
Як мав би змінитися центр міста?
— Найперше — стати безбар'єрним. Доступним для всіх людей, незалежно від віку, статі й здоров'я. Якщо є сходи — поруч має бути пандус, є підземний перехід — має бути й наземний. У Барселоні, Парижі, Лондоні є голосова навігація для маломобільних груп населення. Ми в цьому напрямку робимо тільки перші кроки.
Розробляємо нову концепцію розміщення реклами. Хочемо обмежити її кількість у зоні Софії Київської, Лаври, пам'яток архітектури.
Під час усієї розмови Ганна часто дивиться на годинник.
Чи змінився Генплан міста, який погодили два роки тому? Відповідає він теперішньому часу?
— Тільки починаю в ньому розбиратися. Вивчаю містобудівну документацію, досліджую плани територій. Намагаюся це робити за схемою, як у Німеччині.
Чому саме ця країна?
— Багато наших експертів — звідти. Але це — не тільки Німеччина, а загалом європейський досвід. Їхня модель для нас придатніша, ніж американська.
Система планування в Європі складається з формального і неформального планування. Формальне — це Генплан, який включає все. Неформальне — стратегія й розвиток окремих територій.
Що вас не влаштовує в теперішніх планах територій?
— Вони занадто деталізовані — зображена кожна деталь, комунікації, насадження. Архітектор це зрозуміє, але для більшості киян це нічого не дасть. Виходить, усе будується відповідно до закону, але люди не знають, що саме. Інформація має бути доступна. Щоб кожна людина розуміла: що будуватиметься, що залишиться без змін. Тоді не буде непорозумінь між інвесторами й громадою, як сьогодні.
Генпланом передбачений спільний розвиток міста й області. Як ви це уявляєте і як це може змінити місто?
— Найближчими роками місто розвиватиметься окремо від області. Генплан не передбачає включення в межі міста земель Київщини. Столиця тільки ущільнюватиметься. Щільне й компактне місто — екологічніше. Чим воно більше, тим більше в ньому транспорту. Ми не йтимемо шляхом Москви. Києву є куди розбудовуватися без додаткових територій.
Де шукати місце для новобудов?
— Зносити аварійні будинки. На їхньому місці зводити нові, вищі. Але так ми ризикуємо перетворитися на місто висоток. Тому треба змінювати законодавство. У тій же Німеччині є обмеження — не вище 21 метра. Це вісім поверхів. Такі будинки дозволяють планувати квартальну забудову, що притаманно Києву й комфортно для людей.
Як розподілити транспортне навантаження на дороги?
— У Києві з'явилася транспортна модель. Це спеціальна комп'ютерна програма. Вона дозволяє побачити, як зміни в місті позначаться на транспортних потоках. Наприклад, хтось хоче збудувати 16-поверхівку з супермаркетом. Вписуємо це в програму і вона розраховує, скільки там житиме людей, кількість автомобілів. Наскільки збільшиться пасажиропотік і де будуть пробки.
Так можна оптимізувати рух громадського транспорту.
Про які маршрути йдеться?
— Найбільш проблемні райони — Троєщина й центр. Запропонували змінити маршрути громадського транспорту. Одну з пропозицій вже втілили в життя. Тролейбус із Троєщини їде на центральний залізничний вокзал.
На Подолі склали таку схему проїзду, щоб залишити пішохідними Контрактову площу й частину вулиці Сагайдачного. Без наземних чи підземних переходів. Просто поміняємо місцями дорожні знаки. Такого в Києві ніхто не робив.
В історичному центрі заборонене будівництво. Ваш попередник на цій посаді Сергій Целовальник говорив, що нові будинки зводитимуть на місці покинутих заводів, складських цехів і пустирів. Чи розпочато таке будівництво?
— Раніше планування столиці залежало від розміщення підприємств. Підраховували, скільки треба звести будинків, на яку кількість жителів. Нині більшість об'єктів постіндустріальної спадщини не працює. Ці підприємства — великі плями на тілі міста, не дозволяють йому бути компактним. Фактично, перерізають мікрорайони.
В Європі розробляють можливість перенесення постіндустріальних територій. У нас такого ще немає, але плани є. Та поки що не зрозуміло, куди їх переносити. Не скрізь можна будувати — через шкідливість підприємства. Доведеться знімати верхній шар ґрунту. Або споруджувати нежитлове приміщення. Наприклад, громадський центр "Артплатформа" на Дарниці — територія покинутого заводу.
Як бути із забудовами, які зводяться у дворі на відстані 20 метрів від житлових будинків?
— Це порушення закону. У Києві понад 500 незаконних забудов. Причини три: землевідводи початку 2000-х, що суперечать здоровому глузду, занадто ліберальний закон про регулювання містобудівної діяльності та відсутність громадського обговорення.
Що робити місту з незаконними забудовами?
— Провести класифікацію за готовністю об'єкта і прийняти політичне рішення. Якщо будинок вже стоїть, люди розкупили квартири — це одне. Якщо тільки виритий котлован — інше. Якщо він зведений, але на колекторі, то треба зносити без розмов. Якщо компанія мала погоджувальні документи — запропонувати альтернативну ділянку. Але не таким, що будують без дозволів. Був випадок на вулиці Жилянській, де бізнесмен без документів звів 30 поверхів і продав квартири.
Як мешканцям дізнатися, чи не купують житло у незаконній забудові?
— Мають перевіряти документи. Надсилати запити в Київраду, ДАБІ. Там на всі листи реагують. Залучати юристів.
Незаконними забудовами мають займатися правоохоронні органи. Мерія не має на це впливу. Однак місто веде моніторинг забудови, інформує населення про самочинні об'єкти. У травні відкрили міський інтернет-портал — Центр моніторингу забудови (monitor.mkk.kga.gov.ua). Кияни перед купівлею нерухомості можуть подивитися, яким кольором виділений об'єкт. Якщо червоним — купувати не варто, бо є проблеми з документами.
800 звернень надходить до департаменту архітектури щодня.
9 робочих зустрічей на день має головний архітектор Києва.
Старша дочка вчиться на архітектора
Ганна Бондар народилася в Києві в родині архітекторів. Закінчила факультет теорії та історії мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури. Згодом — архітектурний факультет Київського національного університету будівництва й архітектури, магістратуру в національному університеті "Львівська політехніка".
Працювала архітектором і рекламістом.
Курирувала архітектурні конкурси. Куратор першого в Києві фестивалю міських проектів "PRO місто". Керувала Службою містобудівного кадастру департаменту містобудування й архітектури.
У жовтні 2015-го призначена виконувачем обов'язків головного архітектора міста.
Заміжня, виховує трьох дітей. Старша донька навчається на першому курсі архітектурного факультету.
3 
1
Коментарі