Ексклюзиви
Пʼятниця, 04 грудня 2015 06:30

Кіборг Андрій Гречанов чотири місяці просидів в одиночній камері

Автор: ФОТО з сайта www.112.ua
  Андрій Гречанов біля свого портрета на виставці фоторобіт Сергія Лойка у Харкові 2 березня. ”Рахман” отримав численні поранення. 12 осколків влучили під час евакуації поранених з Донецького аеропорту. Праве око майже не бачить”, — підписав Лойко фотознімок
Андрій Гречанов біля свого портрета на виставці фоторобіт Сергія Лойка у Харкові 2 березня. ”Рахман” отримав численні поранення. 12 осколків влучили під час евакуації поранених з Донецького аеропорту. Праве око майже не бачить”, — підписав Лойко фотознімок

— Дважды меня готовили к обмену. Дали помыться и побриться. А так был с бородой, — розповідає майор 40-річний Андрій Гречанов із позивним ­"Рахман". Він — начальник відділення розвідки 81-ї десантно-штурмової бригади Збройних сил України.

30 листопада його звільнили з полону бойовиків. Чотири місяці провів в одиночній камері у приміщенні ­колишнього відділення Служби безпеки в Донецьку.

"Рахман" місяць захищав Донецький аеропорт. Вийшов одним з останніх, мав важкі поранення. Осколок потрапив в око, руку прострелили. У грудні торік отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня за мужність і героїзм. Після лікування повернувся до зони АТО. У полон потрапив 30 липня неподалік селища Новолуганське на Донеччині.

— Випадково попав у засаду. Хоча відчував її. Полювали не на мене, а на машину. Це мав бути інший боєць, з іншим позивним. Захарченку (голова ДНР. — "ГПУ") дали недостовірну інформацію. Здивувався, коли дізнався, що це я, — розповідає Андрій Гречанов.

У перший день полону "Рахмана" привезли до Горлівки.

— Там пройшов чистилище. Було вісім чи 10 годин інквізиції. Не могли вибити з мене зізнання, хто я. Вже самі втомилися бити, буцати. Плоскогубцями дробили пальці. Ребра переламані й рука. Вони не були п'яні чи під наркотиками.

— Один, колишній стоматолог, бив палицею по ногах, п'ятках, — про­довжує Андрій Гречанов. — Я тягнув час і не зізнавався, хто я. Мав триматися до ранку, щоб хлопці закріпилися на позиції. Допитували далі. Тоді він запропонував: давайте буду скачувати з нього кров. Зрозуміє, що йому — кінець, і заговорить. Потім один сказав: якщо в тебе такі солдати, як і ти, то нам тугувато буде. Мало хто таке витримував. Біль був страшний. Непритомнів. Пускали ток через мене. Тіло витягується у струну, і болю не відчуваєш. Але я їм вдячний. Теоретично знав, що таке допит. Але пройти це — зовсім інше. Бойовики розуміли, що я — військовий, але не знали, хто. Видали мене татуювання армійське й куля, яку ношу на шиї. Торік на Покрову пройшла за пару міліметрів від серця. Це — мій талісман.

Один із бойовиків відмовився мене катувати. Потім ще сказав, що хотів розстріляти, аби я не мучився. Сказав: був на сповіді і священик просив не катувати полонених. Дав мені дві ікони. Тримав їх при собі всі чотири місяці.

Потім перевезли у Донецьк. Там уже не били. Лікар Аня по-людськи поставилася. Дала бинти, перекись, вилікувала контузію. Дивилася, як на противника, але роботу свою виконувала.

Андрія Гречанова тримали в підвалі колишнього управління СБУ в Донецьку — в одиночній камері.

— Спершу помістили в карцер. Це кам'яний мішок і 48 дірок для повітря шириною з палець. Світло проникало через них. Посадили, аби розумів, що не в казку попав. Пробув там десь дві доби. Як біля нього проходив потім, відвертав голову, — розповідає Андрій. — Казали, що я — політичний заручник. Тримали в одиночці. Щоб не впливав на інших бійців, не влаштував масової втечі. Та хлопці наші на високому моральному підйомі. Дехто там уже більше року, хтось близько року. Їх не зламали. Передавали мені підпільно книжки, цигарки, чай, каву. Кілька цукерок. Солодкого там дуже хочеться. Коли траплялися обривки газет, читав. Годували двічі на день — рано й увечері. Було дві зміни на кухні. Одна готувала добре, друга — дуже добре, — сміється. — Каші з рису, гречки з тушонкою, борщ, розсольник. Із камери виходив на 15–20 хвилин вранці й на стільки ж — увечері. Випускали взяти води й у туалет.

7 вересня бойовики дозволили волонтеру Олексієві Мочанову провідати Андрія Гречанова.

— Приїзд Льоші — це щастя, яке передати словами не можна. Нам дали з півгодини на розмову. Привіз одяг, цигарки, зубну пасту, щітки, книжки. Одна була "Аеропорт" Сергія Лойка (журналіст "Лос-Анджелес Таймс". 4 дні був у Донецькому аеропорту з українськими кіборгами. Написав про це книгу "Аеропорт". — "ГПУ"). Її не віддали мені. Думали, що пропаганда. Після візиту Мочанова дозволили дзвонити дружині й мамі. Рідко, але давали. Говорили за їхній рахунок. Там російські оператори. Набирав і просив передзвонити. Біля мене постійно хтось сидів. Попереджали — ніякої політики, пропаганди. Говорив із мамою, братом, кумом.

Другий раз у карцері провів три дні. Не били, але давили психологічно. Туди можна потрапити за лишнє слово. Мене посадили за синьо-жовтий одяг. Льоша Мочанов привіз мені цивільний. Там були сині штани. З холодами дали на складі жовту толстовку. Проходив так більше тижня. Одягти більше не було чого. За це й посадили.

У суботу, 28 листопада, Андрій Гречанов знав, що його готують на обмін.

— Нерви були на взводі. Уже мав три спроби. Не повірив, коли мене забрали й посадили в наше авто. Бувало, снилося: я — на свободі, говорю з товаришами, прокидаюся — у камері. Це дуже б'є по нервах. Найважчі були два дні: перший — у Горлівці й останній — у Донецьку. Коли побачив на блокпосту український прапор, він для мене був такий рідний, що не передати. Як сказали, що мене жде президент, не повірив. Ні мама, ні дружина не знали, що я — на волі, допоки не подзвонив із Києва. Доти не було як. Після шпиталю повернуся на службу. Досвід треба передати хлопцям.

Із дружиною "Рахман" зустрівся 2 грудня.

— Коли чоловік потрапив у полон, я не знала. Не брав трубку. За чотири чи п'ять днів подзвонили з частини і сказали про це, — розповідає Тетяна Гречанова, 42 роки. — Не знала, де він і що з ним. Чи про нього не забули, чи роблять щось, аби витягти. Перші дні плакала. Тоді зрозуміла, що сльозами не поможу. Підтримували друзі, рідні, волонтери. Коли приїхав Олексій Мочанов, то сказав: бачив — живий, тримається. Це було, як ковток свіжого повітря. Про обмін не знала. Андрій подзвонив уночі і сказав, що вільний. Стан очікування передати неможливо. Жінкам і мамам полонених треба вірити, що повернеться, не допускати поганих думок і молитися.

Обміняли на російського офіцера Старкова

Андрія Гречанова обміняли на російського офіцера Володимира Старкова, 37 років. За рішенням суду той відбував 14 років тюрми за участь у воєнній агресії проти України.

Старкова затримали 25 липня на блокпосту в Донецькій області. Був у КамАЗі, що перевозив боєприпаси батальйону ДНР "Оплот".

— Поміняти "Рахмана" мали давно. Про нього там легенди ходили. Бойовики розповідали, що взяли в полон десантника, якого восьмеро чоловік не могли скрутити, — розповідає 44-річний Олег Котенко, координатор волонтерської групи "Патріот". — За Старкова мали забрати 10 бійців, зокрема й "Рахмана". Першим про один на один сказав Мочанов. Якщо спецназівців Єрофеєва й Александрова ми періодично бачимо, то Старкова не показували. Ймовірно, віддали раніше. А "Рахмана" не забрали. Тоді звільнили одного з генералів, що займався обмінами. Потім — ще одного службовця. Питання вирішилося на найвищому рівні. Думаю, обміну не було і його просто передали. Немає ні фото, ні відео передачі Старкова.

У полоні бойовиків залишаються 80 військових та 60 цивільних українців, за інформацією СБУ.

Зараз ви читаєте новину «Кіборг Андрій Гречанов чотири місяці просидів в одиночній камері». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода