— Моя війна почалася два роки тому біля Адміністрації президента 1 грудня, коли я кинув перший камінь у "Беркут". А закінчиться, коли ми витягнемо Леніна з мавзолею. На Красній площі повкладаємо уламки меблів із Кремля. Кинемо згори цю мумію, обіллємо соляркою і підпалимо, — каже український блогер, доброволець батальйону "Донбас" 33-річний Дмитро Різниченко.
Після Майдану вступив до добровольчого підрозділу. Зараз він — гранатометник. На якій ділянці фронту, не говорить.
— Якийсь час був інструктором. Але в стрільбі з гранатомета немає нічого складного, вже всі навчилися. Тому знову став простим бійцем, молодшим сержантом.
Ви казали, що час добровольців і волонтерів минає. Чому?
— Перші об'єднання створили із сотень самооборони. Спочатку мали захистити барикади Майдану, потім — державу. Вона була паралізована, але взяла приклад із добровольців і стала себе захищати. Тепер автономні добровольчі батальйони не можуть виконувати бойових завдань. На фронті навіть дрібна операція вимагає великих сил. Щоб захопити село, треба розробляти маневри, залучати техніку, резерви.
Яка роль добровольців зараз?
— Потрібні, бо можуть воювати, коли і як їм скажуть. От хочуть підняти зарплату військовим. Безумовно, це стимул. Але не головний. Коли добровольці йшли на війну, до нас була єдина вимога — готовність загинути за Україну. Я отримав першу зарплату на другий місяць війни. Це було 1050 гривень — привід для жартів. Ми готові битися до кінця. Однак важко сидіти і чекати. Доброволець сам мобілізував себе на цю війну. Складно змиритися, що люди, яких він не обирав, визначають, де йому стояти й на кого нападати.
Чим відрізняється батальйон "Донбас" початку війни від теперішнього?
— Зараз у нас є бронетехніка, артилерія, вантажівки. Ми добре забезпечені. Та вимушені тримати ділянку фронту, щоб не сидіти на базі. Торік "Донбас" їздив автобусами й постійно брав участь у штурмах. Ось у чому головна відмінність.
Перед бойовим злагодженням цього року наш батальйон доукомплектували мобілізованими. Серед них багато мотивованих патріотичних хлопців. Але ми — штурмовий батальйон, маємо атакувати. Сидіння на базі розвалює дисципліну.
Як налаштовані військові?
— Настрій доволі паскудний. Верхівка армії залишилася та сама, пасивна. Здебільшого для цих людей головними були соціальні виплати. Тобто — не працювати, грати на гітарі й жерти горілку. Тепер мають непогане фінансування. Їм не дуже подобається йти в атаку. Більше — отримувати гроші й медалі. Мотивованих бійців вистачає, але немає нормального армійського апарату. У нього мають увійти зовсім інші люди. Був шанс побудувати його на основі добровольчих корпусів. Однак державна інерція перемогла.
На вашій ділянці спокійно?
— Стріляють, але не інтенсивно. Не відповідаємо, бо немає наказу. Є загиблі — не так багато, як під час гарячої фази. У нас вигідна для оборони ділянка. Якщо супротивник надумає піти в атаку, навряд чи обере наш напрямок.
Годують нормально, одягають теж. Зброї вистачає. Чого не дає держава, дають волонтери. Днями привезли туристичну газову пічку, бензопили. Допомогли українці Німеччини й Бельгії. Рубаємо дрова, облаштовуємо бліндажі.
Як бійці на передовій реагують на дії політиків?
— Ніхто не чекає доброго. Від початку не було ілюзій, що тилові політики можуть щось змінити. Там у кожного свої інтереси, які вступають у клінч. Це паралізує систему. Реформувати її можна в революційний спосіб. Знести все і побудувати нове. Навіть ті чиновники, які хочуть реформ, не можуть нічого зробити, бо заважають одне одному.
Ви казали, що навесні 2014-го Росію може зупинити диво. Як це вдалося?
— Так, як і відстояти Майдан, — відчайдушністю і героїзмом українців, на які ніхто не розраховував. На початку війни навіть думка зупинити російську армію видавалася дикою. Більшість із нас автомата в руках не тримали. Але Росія переоцінила власні сили й недооцінила наші. Думала, що напала, коли ми найслабші, держава — паралізована. А ми були тоді найсильніші. Суспільство — мобілізоване Майданом. Вірило в перемогу, бо зробило неможливе — вигнало Януковича. Путін не сподівався на війну, бо не вважав нас за супротивників. Намагався завоювати дрібними кроками, як у Криму. Якби знав, що не відступимо, одразу напав би всією танковою силою.
Чи зупинили Росію остаточно?
— Причини війни і близько не подолані. Обидві сторони не кинули всі свої можливості на кін. Пригасне в Сирії — знову спалахне на Донбасі, коли в Росії не залишиться методів політичної боротьби. Рано чи пізно її зупинять. Політично ізолювали, гроші вичавлюють. Залишиться один аргумент — чимала армія. Мусимо чекати нового наступу. Перемогти зможемо, як на Майдані. Після кожного нападу "Беркуту" барикади ставали вищі. Після кожної атаки наша армія стає сильнішою, бо тренується, озброюється. Коли Путін збере всі сили й кине на нас — ми втримаємо наступ і переможемо.
1 
1
Коментарі