Ексклюзиви
Пʼятниця, 01 лютого 2008 07:00

Івлєви переїжджають із Полтави до Росії

  Полтавці Ірина Івлєва (зліва) з сином Адамом і її мати Валентина 24 січня отримали в Києві свідоцтва учасників державної програми Росії з добровільного переселення співвітчизників, які живуть за кордоном
Полтавці Ірина Івлєва (зліва) з сином Адамом і її мати Валентина 24 січня отримали в Києві свідоцтва учасників державної програми Росії з добровільного переселення співвітчизників, які живуть за кордоном

24 січня Iрина Iвлєва, 25 років, та її 61-річна мати Валентина з Полтави отримали свідоцтва добровільних переселенців. Тепер протягом 60 днів вони мають переїхати до Росії — в містечко Жуков Калузької області.

Валентина Івлєва народилася в Казані, виросла в місті Володимир. У Москві закінчила педінститут за спеціальністю дошкільне виховання і психологія. 1976-го розлучилася з чоловіком і перебралася до Полтави.

— Сестра Людмила сюда замуж вышла, а я решила к ней переехать, — розповідає жінка по телефону. Своєї адреси не називає. Зустрітися відмовляється. — Раньше ведь не было границ. Какая разница, в каком городе жить?

Валентина працювала методисткою, завідувала кількома дитсадками в Полтаві. Через житловий кооператив придбала двокімнатну квартиру. Нині вона — старший лаборант у стоматологічній академії. Мешкає разом із донькою і 2-річним онуком Адамом.

До редакції приходить Ірина. За руку веде Адама. У нього кучеряве темне волосся і карі очі.

— Тут мы жилье продаем, а там приобретаем, — каже жінка. Роздягає сина, дає йому пляшечку з молоком. — Вирішили переїхати, бо в Росії усі наші родичі живуть.

— Звичайно, Полтаву шкода залишати, — зізнається Ірина. — Я тут виросла. Але за національністю завжди відчувала себе росіянкою. Ми постійно новини на ОРТ дивилися. В Україні в паспорті не вказують національності — мені це не подобається. Мама дуже хоче в Росію, бо погано українську знає. Ризик, звісно, є, але, думаю, все на краще.

Ірина народилася в Полтаві. Закінчила міську школу N2 і педуніверситет за спеціальністю вчителя біології. Незаміжня. Дитину народила від студента-іноземця з медичної академії. Розповідати про нього не хоче.

— Це він назвав сина Адамом, — усміхається. — Рік тому виїхав на заробітки за кордон. Він регулярно дзвонить, щодо нашого переїзду до Росії не заперечує. Допомагає грошима, але не так, як хотілося б.

Про програму з переселення Івлєви дізналися в організації "Русское общество". Написали заяви до київського консульства. Через рік їм надали список населених пунктів, куди можна переїхати.

— Жуков найближче до наших родичів, — зауважує Ірина. — Отримане свідоцтво переселенців два роки замінюватиме паспорт. За цей час треба виготовити російський. Нам компенсують витрати на переїзд.

Івлєвим пропонували на вибір 12 областей. Вони поділені на категорії "А", "Б" і "В". До першої належать прикордонні, до другої — регіони, де впроваджуються великі інвестиційні проекти. А до третьої — ті, де висока смертність населення. Жуков належить до категорії "В", тому Івлєвим не виплатять одноразову допомогу. Ті ж, хто їде по категорії "А", отримують 60 тис. руб. (близько 12 тис. грн), а по категорії "Б" — 40 тис. руб.

— Квартирою забезпечимо себе самі, але спочатку мешкатимемо в гуртожитку. У жуковській школі N2 я працюватиму вчителькою біології, а мама — лаборантом з хімії, — ділиться Ірина. — Дитину віддам у садок.

Каже, що в Полтаві Адам до садка не ходив:

— Йому як сім місяців виповнилося, ми стали на чергу. Однак місця в садку досі немає.

Два роки переселенці зобов"язані відпрацювати на знайденій для них роботі. Потім можуть поміняти її або взагалі перебратися до іншого міста.

Ірина говорить, що в Жукові ніколи не була. Має про місто загальну інформацію: населення — 13 тис. осіб, нинішню назву носить із 1974 року, в честь маршала Костянтина Жукова. Заснували містечко на початку XVII ст.

Малий смикає матір за руку.

— Яблучко хочеш? — Ірина дістає з сумочки пакет зі шматками чорного хліба і яблуком. Дає дитині.

— Там рівень життя вищий, — упевнена вона. — Вакансій багато: і лікар може знайти роботу, і педагог.

Сусіди знають, що Івлєви переїжджають.

— Та нехай їдуть у свою Росію, — каже жінка з їхнього двору років 45 у довгій дублянці. Називатися не хоче. — У них там дві захаращені кімнати. Дитя в Ірини від араба. Бачила я його — непоганий хлопчина, ходив із малим у лікарню. Мабуть, їдуть, щоб якісь гроші отримати.

У школі про Івлєвих розповідають неохоче.

— Іра — своєрідна жінка, — згадує її колишній класний керівник Олена Ємєліна, 40 років. — Там і мама скандальна, а батька я ніколи не бачила й не чула про нього. Училась Іра непогано. Але друзів не мала — постійно якось сама.



З України виїхало 100 сімей

Державна програма з добровільного переселення до Російської Федерації росіян, які проживають за кордоном, почала діяти в червні 2006 року. Перші переселенці з"явилися торік.

— Бажаючому необхідно заповнити анкету для участі в програмі та заяву про видачу свідоцтва її учасника, — пояснюють у консульському відділі посольства Російської Федерації в Україні. — Російський паспорт дадуть через два роки після приїзду.

Оселитися в РФ можна в тих прикордонних областях, де є демографічна криза. А також у містах, в яких не вистачає робочої сили. Це Красноярський, Приморський, Хабаровський краї, Амурська, Іркутська, Калінінградська, Калузька, Липецька, Новосибірська, Тамбовська, Тверська та Тюменська області.

— Переселенця забезпечують житлом (гуртожитком), роботою та всіма соціальними пільгами. Також оплачують дорогу та безплатно перевозять його речі, — кажуть у консульстві.

За півтора року з України виїхало майже 100 сімей. Ще 220 очікують своєї черги. Програма з перенаселення діятиме до кінця 2011 року. Планується, що за цей час із різних країн до РФ перебереться 50 тис. росіян.

Галина ОСТАПОВЕЦЬ

Зараз ви читаєте новину «Івлєви переїжджають із Полтави до Росії». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода