У 1980-х письменник Андрій Курков, 48 років, виходив на Андріївський узвіз у Києві з табличкою "Я — автор" і продавав свої книжки. Тепер його твори перекладені 32 мовами світу, їх можна купити в 65 країнах. А роман "Пікнік на льоду" вийшов тиражем у 150 тис. примірників — абсолютний рекорд серед українських письменників.
— Найбільше моїх книжок вийшло німецькою мовою — уже дев"ять, — каже Курков.
Коли ви почали шукати закордонного видавця?
— Ще в радянські часи, бо тут мене не видавали. На перших порах за допомогою польського товариша Сташека Новака. Ми й досі підтримуємо зв"язок. Він — інженер, будував готель "Київська Русь". Сташек вивозив до Польщі мої рукописи, пакети з листами й там уже розсилав їх по видавництвах.
Що було в тих пакетах?
— Я перекладав англійською три-чотири сторінки з кожного роману, писав анотацію до них і додавав листа, в якому пояснював, що від них хочу. Результат прийшов через 18 років. 1997-го швейцарське видавництво "Діогенес" зацікавилося мною. У той рік я розіслав по сорока американських і англійських видавництвах роман "Пікнік на льоду". Отримав кілька відмов, а інші взагалі не відповіли. Тоді я зробив ще 40 листів і розіслав їх по Європі. Троє видавництв відповіли, що хотіли б прочитати оригінал російською: шведське, австрійське й швейцарське. У результаті контракт я підписав зі швейцарцями.
У них є російські редактори?
— Якщо будь-яке європейське видавництво цікавить твір, то вони знаходять фахівців, що можуть читати його в оригіналі. Це можуть бути критики зі знанням мови, літературознавці.
Звідки дізнавалися про закордонні видавництва?
— Шукав. Із 1988 року я був в"їзним до Англії. Там купував щороку новий довідник по агентствах і видавництвах світу, де було десь 1000 адрес. Обирав ті, які були ближчі мені за тематикою й видавали зарубіжних авторів. Лише 1998-го перестав купувати ці довідники. Потім роздарував їх.
Чому наші письменники мало друкуються за кордоном?
— А хто з них написав більше, ніж я? От Андрухович поки що написав чотири романи. І ніколи особливо не боровся, щоб їх видавали за кордоном. Він чекав, коли його знайдуть. Його знайшли, видали. І все. Те саме можна й про Любка Дереша сказати.
Чим можна зацікавити закордонного видавця?
— Уміло подати свій текст. А ще треба гарно писати. Бо можна написати про українське життя так, що тут цікаво буде читати, а там — ні. Можна написати навпаки. От росіянин Пєлєвін уже 20 років займається радянським стьобом. Він популярний у нас, але за кордоном його не видають.
У різних країнах ваші твори сприймають по-різному?
— Так, адже накладається національна ментальність. Пам"ятаю, спершу дивувався, що у Франції мої романи представляли як іронічно-філософські, у США як політичні, а в Німеччині — як якісну белетристику.
А як сприймають на Сході?
— У Японії "Пікнік на льоду" став культовою книжкою, у Кореї — теж. Вони якщо нового письменника відкривають для себе, то намагаються його тиражувати й читати масово. Мої твори сприймаються там як загадкові.
Ви їздите на презентації своїх книжок за кордон?
— Тільки якщо запрошують. Й особливо в країни, де не був. От у січні поїду на Шрі-Ланку.
Ви маєте літературного агента?
— Звичайно. Це видавництво "Діогенес". Вони — мій головний агент, але в них є субагенти в усіх великих країнах на всіх континентах. Це ціла мережа. Завдяки їх роботі мої книжки купують, перекладають і видають.
Андрухович ніколи особливо не боровся, щоб його видавали за кордоном
Як працюється з перекладачами?
— Більшість із них бояться письменників, тому уникають контактів. Приємно вразила японка — перекладачка роману "Остання любов президента". Вона прилетіла на тиждень до Києва, і я показував їй усі місця, які описані в романі, водив вулицями, усе пояснював. Але більше так ніхто не робив.
Іноземні редактори сильно втручаються в тексти?
— Інколи просять скоротити якісь моменти чи епізоди. Переважно це англійці й американці. Західні редактори вжимають текст максимально, бо вважають, що все має бути динамічним. А от на Сході ніколи не скорочують.
Берете участь у виборі ілюстрацій і дизайну видання?
— Коли запитують, висловлюю свої побажання. "Діогенес" завжди показує мені обкладинку перед тим, як затверджувати. Французи й австрійці теж радяться. Корейці, шведи, норвежці й скандинави купують готові обкладинки в американців чи англійців. Вважається, що вони краще знаються на маркетингу.
Гонорари видавництв "своїм" і "закордонним" авторам різняться?
— Проценти — ні. У мене тиражі в Англії більші, ніж у багатьох місцевих письменників. То чого я маю отримувати менше?
Які гонорари отримуєте?
— Не хочу про це говорити. Раз на рік я отримую гонорар, зібраний агентами, плачу з нього 15 процентів податку як фізична особа, до української скарбниці, й усе. В Європі податків зі свого гонорару не плачу, бо діє угода про відміну подвійного оподаткування. Я просто беру з нашої податкової довідку, перекладаю її й відправляю у видавництво.
Можете назвати п"ятірку китів книговидавництва в Україні?
— Китів? Вони кити тільки для України, бо жодне з них не може вийти на міжнародний ринок. А найбільші — це "Фоліо", "АСК", "Софія", "Грані-Т".
У якій країні найкраща ситуація в книговидавництві?
— У США й Німеччині. В Америці продаж книжок під час кризи зріс на 8 відсотків. Люди зрозуміли, що книжки — це дешевша розвага, ніж піти в кіно чи купити диск. На жаль, у нас навпаки. У Німеччині ситуація з книжками завжди була такою. Там є закон про фіксовану ціну книжки. Одне й те саме видання не може коштувати в супермаркеті 10 гривень, а в книгарні — 45. У них є асоціація книговидавців, які встановлюють реальну вартість книжок і стежать за тим, аби її не завищували. Завдяки цьому існують сільські приватні книжкові магазини. Пам"ятаю, приїхав в одне німецьке село виступати в книгарні. Дивлюся, а навпроти стоїть інша. І вони обидві виживають у цьому селі.
Що треба змінити в нас у першу чергу?
— Установити зв"язок між системою освіти й письменниками. В Англії за гроші міністерства освіти автори їздять по країні, виступають у школах, ліцеях. Там сучасних письменників вивчають не гірше за класиків. У нас цього немає.
9 
1
Коментарі
1