— Ніякої операції зі звільнення Слов'янська і Краматорська 5 липня 2014 року не було. Гіркін вільно пішов на Донецьк. Це зумовило подальшу війну, — каже військовий експерт і волонтер 47-річний Юрій Касьянов.
3 липня 2014-го українські військові заблокували місто Миколаївку біля Слов'янська. 4 липня її звільнили. У полон здалися понад 50 бойовиків. У ніч на 5 липня решта залишили Слов'янськ. Як сказав їхній командир Ігор Гіркін, "щоб зберегти сили". Українські солдати ввійшли в місто і встановили державний прапор над мерією. Президент Петро Порошенко 5 липня нагородив за визволення Слов'янська бійців 79-ї, 95-ї, 25-ї та 80-ї бригад, окремого загону спецпризначення.
— Гіркін осів у Слов'янську, бо це — вузлове місто, ворота на Донеччину. Був гарним плацдармом для наступу на Ізюм і Харків, — каже Касьянов. — Спроба звільнення була 2 травня, коли наші війська почали блокувати місто. А в липні кілька тисяч досвідчених бойовиків спокійно вийшли. Дати їм це зробити було стратегічною помилкою. Я переконаний, що це — результат домовленості влади з Путіним чи Ахметовим.
Слов'янськ тоді був оточений фрагментарно. Дев'ять наших блокпостів контролювали виїзди, крім дороги на Артемівськ. Туди вони не пішли, бо в місті стояли наші підрозділи. Сільськими шляхами повернули на Краматорськ, а звідти — на Донецьк. Доти Гіркін отримав із Росії два танки. Один кинув дорогою, другий із двома бойовими машинами пустив на наш п'ятий блокпост, просто на Краматорськ. Цю групу наші розстріляли впритул. Думаю, про це було домовлено. Гіркін відправив їх на вірну смерть. Знав, що там усе заміновано.
У Донецьку ще була українська влада. Під містом стояла велика група наших військ. Бойовиків могли знищити під час виходу. Їх відстежували. Гіркіну лишалися лічені дні. Але спроби це зробити не було. Можливо, він обіцяв вийти в Росію, а не вийшов.
У підсумку — стало гірше. Ми мали одне місце напруги. В інших стояли розрізнені погано підготовлені підрозділи бойовиків. Вийшовши, Гіркін зміг підім'яти їх під себе й отримати допомогу з Росії. Організував оборону в Донецьку, Іловайську.
Найгірше, що нагорі не роблять висновків. Нікого не карають. Ще й нагороджують (5 липня ордени від президента отримали начальник Генштабу Віктор Муженко і ще 10 бійців. — ГПУ).
Люди у Слов'янську не змінилися
— Слов'янськ майже відбудували. Є газ, електрика. Працюють магазини, українські телеканали. Після звільнення нічого цього не було, — каже голова громадської організації "Антикорупційна варта" 65-річний Микола Тішаков.
— Але при владі досі люди, які допомагали бойовикам захопити місто. 2015-го на виборах мера за кандидата від "Опоблоку" Вадима Ляха віддали голоси 52% городян, — продовжує. — Місцеві вибори проводили за старими правилами. До виконкому потрапила стара команда. Є відео, де Лях тисне руку В'ячеславу Пономарьову, який керував Слов'янськом під час окупації. У міській владі багато пристосуванців. До добра це не приведе.
Ми не можемо добитися покарання зрадників. Вони це усвідомлюють. У транспорті можуть сказати: "Ну что, бандеровец, подожди, скоро наши придут". Люди в місті не змінилися. Хто був ворогом чи другом — ним і залишився. Боятися треба байдужих, бо невідомо, що від них чекати. Таких у нас — більшість. Патріотична здебільшого молодь. Вона виїжджає.
3 
1
Коментарі