— Ложусь спать в час ночи: читаю, пишу стихи, вяжу и вышиваю. Времени катастрофически не хватает, — каже 86-річна Галина Чернова із Сімферополя. На початку червня вона отримала диплом бакалавра Кримського інституту економіки і господарського права. Її називають найстаршою студенткою у світі.
З Галиною Олексіївною розмовляємо телефоном. За 2 хв. розмови просить говорити російською. Каже, українською розуміє не всі слова.
— Я родилась во Владивостоке, там заканчивала школу, — пояснює. — В інститут вступила чотири роки тому. Коли зайшла у приймальну комісію, мені сказали: "Від родичів абітурієнтів документи не приймаємо. Нехай самі приходять". Я обурилася: "Чого ви так упереджено до мене ставитеся? Я вже дітей і онуків вивчила, тепер моя черга".
— Перед вступом складала тести з економіки, права та української мови, — продовжує Галина Чернова. Набрала 102 і 117 балів. Цього було не досить для зарахування. Але в суді я довела, що маю право на освіту. Мінімум у 124 бали встановлений для тих, хто претендує на бюджетне місце. Я ж планувала навчатися на комерційній основі. Рік навчання коштує 4500 гривень. Мені, як пенсіонерці, зробили 50-відсоткову знижку. Дітей про допомогу не просила, платила з пенсії. Економила на всьому: навіть зошити і ручки купувала в магазині уцінених китайських товарів.
Галина Олексіївна навчалася на факультеті "Фінанси та аудит".
— Найважче давалася економічна термінологія. Бувало, півночі сиділа над книжками і зубрила терміни. Вчилася так, щоб не було соромно перед викладачами. На першому занятті викладачка спитала, хто знає напам'ять "Заповіт" Шевченка. Із 30 студентів знала я одна. Після того всі одногрупники мені казали: "Ви точно маєте закінчити інститут із червоним дипломом". Я жартувала: "Мені вручать червоний диплом і винесуть вперед ногами". Викладачі та студенти зверталися на "ви" і називали на ім'я та по батькові. Просила, щоб кликали на ім'я. Так звикла, коли рік жила в Австрії. Гостювала у родичів. Поїхала, а через чотири дні розпався Радянський Союз. Мені всі знайомі казали: "Ти поїхала, і Союз розвалився". Відповідала: "Аякже. Я одна його тримала".
— Зразковою студенткою не була. Пари прогулювала, коли мала заплатити за комунальні послуги. На заняття не приходила, як було холодно і дощило. Боялася застудитися. Але брала участь у всіх творчих вечорах. На другому курсі їздила до Києва на студентський фестиваль. З романсом пройшла до фіналу конкурсу. В Києві два ректори — зі Львова і Донецька — пропонували одружитися. З ними щовечора гуляли майданом. А через два дні обидва купили по букету троянд і зробили мені пропозицію. Я сказала: "Для чого дурницями забивати голову? Давайте краще будемо дружити". Через день вони разом проводжали мене на вокзалі. Коли отримала диплом, вітали телефоном.
Галина Чернова працювала диригентом хору.
— Закінчила музичне училище, але мріяла про вищу освіту. Та не було часу. Трьох дітей народжувала в перервах між концертами. У декретній відпустці не була ані дня. Тягала їх із собою на репетиції. Доки я на сцені, колеги їм молока з пляшечки дадуть і заколишуть.
15 років тому чоловік Галини Чернової, Євген Васильович, загинув в автокатастрофі.
— Він був скрипаль. Пропозицію робив мені в концертному залі Будинку культури. На столі запалив дві свічки, поставив пляшку шампанського і коробку цукерок. Коли став переді мною на коліно, за кулісами оркестр почав грати "Місячну сонату" Бетховена. Ми прожили разом 42 роки. Щомісяця святкували місячини нашого весілля. У ці дні писали одне одному вірші. Якось кудись поспішала і вже на виході згадала, що сьогодні місячина. Написала найкоротший вірш за весь наш шлюб. "Месячина промелькнула не одна. Промелькнуло их у нас с тобой немало. Ну скажи: где есть еще жена, чтоб меня во всем переплевала?". Я добре готую, в'яжу, шию і вишиваю. Маю 146 вишитих картин.
2 
1
Коментарі
1