— Святкувати День Перемоги почали 1965 року, коли Брєжнєв став. За Сталіна і за Хрущова це був звичайний робочий день, — згадує 68-річний Валентин Гордєєв з райцентру Тальне на Черкащині.
Раніше лише проводили партійні збори в трудових колективах. Розпочинали їх після роботи. Гулянь на природі не влаштовували.
— Ветеранів не надто й шанували, — продовжує Валентин Гордєєв. — У Тальному в колишній єврейській школі був госпіталь для безруких та безногих інвалідів. Років за три після війни їх усіх вивезли в невідомому напрямку.
Перший мітинг у Тальному провели 1965-го, на площі біля міліції. Замість салюту в небо пускали ракети. Вони злітали й звалювалися неподалік ветеранів.
Мати в житті не пила горілки, а тут дістала пляшку й випила
— Я добре пам"ятаю два свята: 1945 і 1965 років, — згадує 72-річна Людмила Стригун. — 1945-го мені було 7 років. Був похмурий і непривітний день. До нас зайшов учитель історії Роман Борисович. Він не мав ноги, тому на фронті не був. Сказав матері, що Німеччина капітулювала. Мати в житті не пила горілки, а тут дістала пляшку й випила з ним. Батько повернувся аж у вересні. 20 років цей день ніяк не відзначали. Уперше відсвяткували, коли я працювала в третій школі. Офіційно встановили вихідний. На мітинг хлопці вдяглися у військову форму. Добре пам"ятаю, що Миколу Левицького з мого класу нарядили моряком. Хтось із старших хлопців зображував загиблого Олександра Матросова.
Наймасовіше святкування відбулося 1970-го, коли майже всі ветерани ще були живі. З 1985 по 1990-й увечері 8 травня молодь влаштовувала факельні походи до пагорба Слави. Керував дійством райком комсомолу.
3 
1
Коментарі