Олександр Моклович, 23 роки, львів"янин, менеджер:
— Більше з України їхати не хочу. Був чотири рази на заробітках у Штатах, щоразу — по півроку. Щасливим не почувався. Знайомі лишилися в США. По телефону чую, що в них депресія. Мета була досягти там чогось, грошей привезти. Ні того ні іншого. Освіту в Україні не закінчили — перспектив ніяких. Робота фізична, життя рутинне. Грошей вистачає на житло і харчування.
Андрій Корольков, 41 рік, жив у місті Краматорськ:
— Уже виїхав — п"ятий рік живу в Санкт-Петербурзі в Росії. Раз на квартал їду в Україну, привожу гроші сім"ї. За освітою інженер-математик. Ще в Краматорську перекваліфікувався на інженера-автомеханіка, відновлював розбиті машини. На двох дітей грошей не вистачало — ростуть, освіта потрібна. Переїхав у Петербург, де навчався, маю знайомих. Улаштувався в автомайстерню. Заробляю втричі більше, ніж в Україні, повертатися не хочу. Через 10 років переїду в глибинку, куплю дім, заведу господарство. Життя у великому місті — жах: дім-робота, дім-робота.
Тетяна Іванченко, 23 роки, з райцентру Кам"янка Черкаської області:
— Хочу поїхати в Данію. Зарплатня там достойна, і соціальна захищеність — не рівня нашій. Спілкуюся через Інтернет із знайомими, які виїхали в Європу, кличуть. Один із них після університету працює на фермі в Данії запліднювачем. Зарплата в 20 разів вища, аніж у нашого учителя. На початку 2000-х він купив у Черкасах три квартири.
Минулого року зібрала документи для роботи по догляду за дітьми в Данії. Недавно з"явилася вакансія — гледіти дитину з хворобою Дауна. Але це не для мене. Чекаю іншої вакансії, вчу англійську.
4 
1
Коментарі
1