"Куплю квиток на сьогоднішній футбол у Львові!" — таке оголошення вивішую у соціальній мережі в день матчу Португалія — Данія. Віртуальні друзі відписують жартами — мовляв, ти ще зірку з неба попросив би. Хтось пропонує придбати квиток на матч Англія — Швеція в Києві за 700 грн.
— Спробуй попитатися в іноземних фанів, — підказує товариш. — Я так купив квиток для брата на попередній матч. Прямо під стадіоном якийсь португалець віддав за 20 євро білет, який коштує 30.
За 4 год. до початку поєдинку йду в центр міста. Для сміливості випиваю кухоль пива біля фонтана "Діана" на пл. Ринок. Коштує 17 грн — на 5 дорожче, ніж до Євро. За сусіднім столом сьорбають квас двоє старших чоловіків у футболках збірної Данії.
— Ду ю хев тікетс? Маєте квитки? — підбираю знайомі слова.
— Так, ми маємо квитки, — задоволено піднімають кухлі догори. Зайвих немає.
На розі площі зо 20 данських уболівальників влаштували танці на терасі кафе. Голосно співають, стрибають.
— Фрі тікетс? Ноу, — хлопець з розмальованим обличчям сміється з моєї англійської. — Я не віддам тобі свій тікет. Я сам хочу.
Поруч чоловік років 40 тримає картонку з написом "Мені потрібен квиток".
— Давно ходите? — цікавлюся. Він відмахується.
У фан-зоні на просп. Свободи охоронець обмацує мою сумку. Зупиняю волонтера у жовтій футболці.
— Так, деякі іноземці продають квитки, — каже. — Ще й за номінальною ціною. Ходи уздовж бордюрів. Зазвичай вони пишуть на папері "Тікетс". Краще запитуй у португальців — продають дешевше.
Перепиняю гурт португальських фанів у червоно-зелених футболках і радянських кашкетах із сувенірного ринку.
— Я знаю, де можна купити, — говорить один. — За зеленим наметом є вихід із фан-зони. Пройдеш метрів 20 і побачиш автобус. Спитаєш у хлопців.
Автобус стоїть біля оперного театру. Обклеєний портретами футболістів збірної Португалії. Поряд — стіл із португальськими шаликами й футболками. Але квитків немає.
— Закінчилися, — розводить руками середнього віку португалець.
До матчу 2 год. Прямую на площу, звідки від'їжджають автобуси до стадіону. Близько двох сотень роззяв обступили готель, у якому поселилася збірна Португалії. З вікон сусіднього будинку виглядають робітники — там проводять ремонт.
— Маю один квиток, — дарує надію сивий данець у смугастому червоно-білому комбінезоні. — Ви українець?
— Єс, — киваю головою, сподіваючись, що той скине ціну.
— Тоді тисяча гривень, — показує квиток, що коштує 70 євро. Доки згадую, як буде англійською "Може, дешевше?", чоловік зникає у натовпі.
Автобуси з площі рушають один за одним. Встигаю сісти на крісло біля заднього входу. В салоні багато поляків. Заводять "кричалку" "Польська — б'яло-червоні" на мотив гімну Радянського Союзу. Коли проїжджаємо повз рекламний біґ-борд "Пепсі" з фотографією Андрія Шевченка, скандують: "Шева! Шева!".
Поїздка забирає півгодини. Транспорт зупиняється за 15 хв. ходи до "Арени Львів". Дорогою мені намагається "втюхати" квиток за 1 тис. грн хлопець років 17. З питанням "Тікетс?" зупиняю мало не всіх фанів.
— Так, є один зайвий, — 40-річний португалець довго шукає в гаманці квиток. — 30 євро. Будеш сидіти в одному секторі з нашими.
Розраховуюся гривнями. До початку матчу менш як година. На першому пункті пропуску волонтер малює по квитку маркером.
— Якщо не змінить колір, значить підробка, — пояснює. Просить підняти руки й обернутися. Обмацує кишені. У сумку не заглядає.
На стадіоні купую сандвіч за 25 грн. Це довгаста булка з м'ясом і зеленню, не підігріта. Довго не можу розірвати поліетиленову упаковку. На трибуні беру кухоль "Карлсберґа" за 16 грн — продавці ходять між секторами. Португальці скандують: "Португал!" і "Кріштіану Роналду!". В середині другого тайму чую за спиною українську мову.
— І чого ви сюди приїхали? — 35-річний чоловік розмахує зелено-білим шаликом львівських "Карпат". — Ваші не грають, а ходять по полю, а ви їх не підтримуєте. У-у-у-україна-а-а-а!
Португальські фани також починають скандувати: "Україна!".
2 
1
Коментарі
1