— у Львові завжди 8 березня цікаві заходи проходять. То свято шоколаду, то Тиждень моди. Для мене вони, як прокидання після зимової сплячки. Можна вийти в люди, — розповідає Лариса Кіт, 63 роки. У середу зранку гуляє парком біля Порохової вежі з кокер-спанієлем Ларі.
У Львові її знають як екстравагантну модницю пані Лялю. Вона так називається: "Пані Ляля — галицька краля". Носить капелюшки. Має їх понад 200, шиє сама. Викладала в культосвітньому училищі, грала в ансамблі бандуристок. 1997-го вийшла на пенсію.
— Минулого року зять Сашко подарував мені на 8 Березня рожевий бальзамін в горшечку. Я так раділа, бо у Львові якось не прийнято відзначати це свято. То я й подарунків ніколи не отримувала. Узагалі 8 березня у мене асоціюється з трояндами. Точніше, з грузинами, які в радянські часи привозили до Львова море квітів. Їх називали спекулянтами, розганяли. Тоді у місті ніде не можна було купити троянд. А напередодні 8 березня і на саме свято їх була ціла купа. Такі файні.
Лариса Кіт сідає на лаву. Повертається обличчям до сонця, мружиться.
— Сучасна українська жінка нічим не відрізняється від радянської. От як має виглядати мати із сім'єю у шість чоловік? Їй тре пошурувати підлоги, помити посуд, зварити їсти, навести лад і ще й на роботу сходити. Просто не лишається часу на себе. А новий одяг за що купувати? Жалкую, що залишилася жити в Україні. Колись мені пропонували поїхати в Канаду — я ж на бандурі грала. Але вперлася, що люблю цю країну. Зараз отримую 800 гривень пенсії. Жінки у нас обділені не лише матеріальними статками, а й увагою та пошаною з боку сильної статі. Я, наприклад, навіть не можу згадати, що такого оригінального подарував мені чоловік.
5 
1
Коментарі