— Традиція відзначати 8 травня День пам'яті та примирення має прижитися в Україні. Нашим союзником тут, як не дивно, є російська пропаганда. Вона повністю компрометує традиції святкування 9 травня — починаючи від георгіївської стрічки, — каже голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович, 38 років.
8 травня українці відзначають День пам'яті та примирення, а 9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Перше свято з'явилося в офіційному календарі два роки тому. Друге — має замінити радянський День Перемоги.
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939-го, коли нацистська Німеччина напала на Польщу. Через 16 днів у конфлікт втрутився Радянський Союз. Територію Польщі поділили між двома державами, зокрема, західноукраїнські землі ввійшли до складу СРСР. 22 червня 1941-го німці почали воєнні дії проти СРСР. У радянській історіографії цей період називали "Великою вітчизняною війною".
— Участь українців у Другій світовій не обмежувалася періодом протистояння між СРСР і Німеччиною, — каже історик Сергій Горобець, 48 років. — У нас не було власної держави. Тому українці опинилися розкиданими між усіма воюючими сторонами у цьому конфлікті. На початку німецької агресії проти СРСР ми вже понад два роки перебували у вирі великої війни.
Ще до початку активних воєнних дій, у березні 1939 року жителі Карпатської України виступили проти Угорщини, яку підтримувала Німеччина.
Тоді полягли до 6,5 тис. осіб. У польській армії налічували близько 120 тис. українців. За перший місяць загинули до 8 тис. А після вторгнення на цю територію радянських військ — українці брали участь у бойових діях і на боці Польщі, і на боці СРСР. Після вересневої кампанії в німецькому полоні опинилися близько 60 тис. наших земляків, до радянського полону потрапило понад 20 тис. Ще кілька сотень перебували у складі Вермахту. Також мобілізували до армії українців — громадян Румунії, Словаччини, Угорщини.
У листопаді 1939 року розпочалася радянсько-фінська війна. На боці СРСР були 44-та і 70-та стрілецькі дивізії, які комплектували в Україні. Їхні втрати — щонайменше 27 тис. осіб. Від початку 1940-го українські підрозділи воювали й на боці Фінляндії. Добровольців набирали переважно серед радянських військовополонених. Одним із найвідоміших командирів був учасник визвольних змагань 1920-х, письменник Юрій Горліс-Горський.
— Найбільших втрат у Великій Вітчизняній війні, за статистикою, зазнала Російська РФСР — понад 70 відсотків. Не хочу нікого ображати, але це означає, що війна виграна переважно за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської Федерації, — заявив російський президент Володимир Путін у грудні 2010 року.
— Слова Путіна — приклад маніпуляції фактами, — коментує історик Яна Примаченко, 37 років. — Перемога над нацизмом — результат зусиль не однієї країни, а спільних дій усіх учасників антигітлерівської коаліції. Тому навіть постановка питання про "суверенну перемогу" — абсурдна. І роль українців у цій репліці Путіна теж несправедливо применшена.
Офіційна позиція Кремля ґрунтується на розрахунках групи російських військових істориків. У лавах Червоної армії і Військово-морського флоту воювали близько 34,5 млн радянських громадян. Загинули понад 8,6 млн осіб, серед них — майже 1,4 млн українців.
На боці СРСР воювали близько 7 млн вихідців з України — 23% загальної чисельності, за підрахунками українських дослідників. Наприклад, 60-а армія Першого Українського фронту, що визволяла Краків та Освенцим, мала у своєму складі близько 36% росіян і 32% українців.
Загалом у Другій світовій Україна втратила від 8 до10 млн осіб. 3–4 млн з них — військові, решта — цивільні люди. Під час боїв знищили близько 28 тис. сіл і 700 міст.
Міжнародним визнанням внеску в перемогу над нацизмом стало надання Українській РСР членства в ООН 1945 року.
50 найпоширеніших помилок спростовує книга "Війна і міф: невідома Друга світова". Її презентував Український інститут національної пам'яті. Серед спростованих міфів: "Війна для України розпочалася 22 червня 1941 року", "1941-го Радянський Союз не готувався до війни", "Севастополь — "город русской славы" та інші. Над книгою працювали 15 українських істориків.
4 
1
Коментарі