- I don't understand. Do you speak English? - каже 16-річна литовка Аста. Вона чорнява, з африканськими косичками. Намагаємося російською розпитати у неї дорогу до центру Вільнюса. Вона не знає ані слова. Натомість продавці у супермаркеті усі перекрикуються російською. Зупиняємо блондинку років 50 і просимо показати дорогу від вокзалу до центру. Розповідає з посмішкою і бажає гарно відпочити.
При приїзді одразу купуємо у кіоску стартовий пакет місцевого оператора Pildyk. Він коштує 21 літ — 59 гривень. Надіславши повідомлення на короткий номер, отримую на телефон гігабайт інтернету.
Йдемо до найвідомішого місця Вільнюса - воріт Аушрос Варту, або Гострої брами. Над нею — храм, де зберігається чудотворна ікона Остробрамської Божої Матері зі схрещеними руками. Це одна з небагатьох ікон, де Діва Марія без маленького Ісуса. Її вважають покровителькою Білорусі. Біля воріт — з десяток автобусів з паломниками. На цій вулиці близько 60 храмів різних конфесій і віросповідань.
Вирушаємо у "республіку Ужупіс" на березі річки Вільняле. Це район Вільнюса, в якому живуть художники і поети. Там багато художніх галерей, майстерень, кафе. Він має свою конституцію. Зокрема, йдеться про те, що кожен має право мати кота і любити його. В центрі Ужупіса стоїть бронзова скульптура ангела з трубою. Він символізує відродження і художню свободу. В цьому районі живе мер Вільнюса. По річці пропливає віник, прикрашений квітами. На березі жінки розвішують одяг,
Місцевий алкоголь — трав'яні бальзами. Є сувенірні упаковки. Беремо національний медовий лікер на 40 травах — крупнікас. Найдешевше спиртне у місті — в супермаркеті біля автовокзалу.
Литовські слова схожі на наші, але з приставкою "ас" на кінці. Театрас, клубас, ресторанас. Нас це трохи смішило. Кава так і називається — "кава".
У магазинах продають фігурки з шоколаду та місцеві литовські солодощі — шакотіс. Це м'який весільний торт, випечений з яєчного тіста на відкритому вогні. Беруть від 30 до 50 яєць на кілограм борошна. Схожий на дерево. Печуть на відкритому вогні, часто змочують в тісто. Воно набуває форми гілочок. Бувають до півметра у висоту. Ми взяли його з собою у зворотню дорогу. До Києва їхали 16 годин - не зіпсувався.
Головна національна страва — цепеліни — є не в кожному кафе, але офіціанти з сусідніх радо підказують, де ми можемо їх замовити. Готують майже годину, але ми приємно гаємо цей час. На столі горять свічки, кафе оформлено у стилі рок-клубу. Цепеліни - це великі "пельмені" з картопляного тіста у шкварках. Дуже ситні - порції з двох цепелінів вистачає на двох дівчат.
На вулиці Пілес — сувенірний ринок. Там безліч прикрас і виробів з бурштину: намисто, сережки, їжачки, картини і скульптури. У магазинах бурштин на порядок дорожчий, особливо якщо в ньому є застиглий павук або жук. Також багато лляного одягу. Купую намисто з необробленого бурштину за 10 літів, це близько 30 гривень. Такі самі бачила у Києві за 200 гривень.
На одній із вулиць бачимо велике яйце на постаменті. Нам розповіли, що воно "кочує" містом. Так у Вільнюсі позначають місця, де будуть пам'ятники.
Піднімаємося на гору Трьох хрестів. Там гарний огляд Вільнюса. Нагадує Високий Замок у Львові, але підніматися трохи довше. На схилах всюди сидить молодь. Привітні, коли розпитуємо — підказують, куди йти. Над містом літають повітряні кулі.
Наземним транспортом з України у Вільнюс їдуть через Мінськ. Звідти за чотири години до столиці Литви можна добратися автобусом, але потягом - надійніше. Автовокзал поряд із залізничним. З Мінська до Києва ходять автобуси через Чернігів.
3 
2164
Коментарі
2