Туман і смог у великих містах центральної Індії наприкінці листопада не спадають навіть уночі. Після короткої поїздки на рікші речі і шкіра вкриті тонким шаром пилу. Водії мотоциклів, велосипедів і рікш часто зав'язують обличчя хусткою. Температура повітря у центральній Індії в цей час дуже комфортна - до 25 градусів вдень, сонце приховане у мареві.
В Делі живе 22 мільйони людей. Через перенаселеність завжди людно. На вулицях сплять, готують їжу, стрижуться, прасують речі. Дорожній рух абсолютно безсистемний. Тротуарів майже немає, люди йдуть скраю доріг. Поруч їдуть машини, рікші, йдуть корови і біжать собаки. Пішоходам в спину постійно сигналять, щоби поступилися дорогою.
Світлофорів і пішохідних переходів ніде не видно. Дорогу переходять, просто показуючи машинам долоню, що означає "Стоп". Утім, ніхто не зупиняється, а просто об'їжджає пішоходів. Якщо водій хоче повернути, перелаштуватися з однієї полоси на іншу, ніколи не включає сигнал повороту. Просто їде.
Людей зі світлою шкірою обступають цікаві. Особливо у невеликих містах і селах. Іноді навколо туристів утворюється коло з тридцяти-сорока індусів. Старші просто спостерігають, розкривши рота, молодші просять з ними сфотографуватися. Оглядини старовинних пам'яток можуть обернутися для світлошкірих туристів масовою фотосесією із індійськими школярами і багатодітними сім'ями. Деякі батьки підносять до туристів маленьких діточок, шоб їх хоча б торкнулися.
В багатьох містах каналізація - це канава вздовж дороги. По ній стікають нечистоти. Різкого запаху немає. На численних сміттєзвалищах пасуться корови, кози, вівці і свині.
Поїзди мають декілька класів. Аналог нашого плацкарту зручніше, ніж в Україні. Полиці довші, м'якші, можна закритися шторкою. Туалети чисті і не смердять. Є кондиціонери. Бронювати місця потрібно за кілька місяців. Налагоджена система бронювання через інтернет. Замість квитка можна показати роздруківку з сайту залізниці, де вказано ім'я подорожуючого.
У найкращому готелі селилися у Бодхгайі - містечку в штаті Біхар, де досяг просвітлення Будда. У місто постійно прибувають паломники-буддисти з Японії, Бірми, Непалу. Вони ж жертвують на будівництво готелів із усіма вигодами. Зранку голені монахи йдуть у храм із рожевими лотосами, щоб пожертвувати їх Будді. З 4 ранку до 10 вечора містечком доносяться молитви на різних мовах. Все навколо прикрашене чорнобривцями. Ці квіти також жертвують.
Найгірший готель винайняли у Калькутті, в англійському районі. Раніше там селилося англійське чиновництво. Вочевидь, сантехніку і труби там не міняли з тих самих часів. Вікно із мілкими ґратами виходило на сміттєзвалище, де з самого ранку каркали ворони. Коштував готель втричі дорожче за той, що був у Бодхгайі.
Ночували у буддистському храмі біля міста Раджгір. У кімнаті було 5 ліжок, вкритих москітними сітками, душ і туалет. У коридорі стояла фільтрована вода. За ночівлю потрібно було пожертвувати.
У столовій Золотого храму сикхів в місті Амрітсар кожного дня харчується декілька тисяч осіб. Дають солодку суміш із манної каші, коржики, молочний чай зі спеціями. Готують і миють посуд десятки волонтерів. Всі чоловіки міста - сикхи. Це окрема народність, яка має свою релігію - сикхізм і розмовляє на панджабі. Чоловіки ніколи не стрижуться. На зріст набагато вищі за індусів. Усі, навіть діти, ходять у чалмах, із кинджалами. На руці - залізні браслети. У ятках біля храму такі продаються по 20-30 рупій (3-5 гривень).
В Індії важко знайти їжу без спецій. Їх додають до курки, чаю, коржиків, супу, омлету. До страви завжди додають коржики. Популярна страва талі, що означає "тарілка". На тацю ставлять тарілку з рисом і 4-6 піал з підливами: курячою, шпинатовою, з яйцем, з манго і лаймом. Всі вони містять різні види спецій. Суміш спецій називається "масала". Щоб у роті не пекло, все слід заїдати кисляком. Вода не допомагає. Після основних страв подають лассі - густий солодкий молочний напій. Офіціант разом із рахунком подає анісові цукерки, які також гасять пожежу в роті. Звичайний чорний чай придбати дуже важко. Скрізь лише молочний зі спеціями.
У Індії безпечно їсти на вулицях, де страву купує багато людей. Найсмачніша вулична страва - печений батат, який поливають лаймом. Іноді додають горіхи. Свіжий сік з тростини, апельсину, гранату або папаї можна придбати за 5-20 рупій (90 копійок - 3 гривні). Також добре смакував суп із куркою, схожий на харчо.
В індійських кінотеатрах, коли на екрані танці, глядачі також вискакують і підтанцьовують. До кіно ходять переважно хлопці і чоловіки. Найдорожчі квитки коштують 50 рупій (менше 9 гривень). Сеанс кінострічки "Син Сардара" в кінотеатрі міста Варанасі почався із затримкою у 40 хвилин. З них 20 хвилин крутили соціальну рекламу. В одному ролику відомі індійські актори співали про те, що треба вчитися і поважати старших. В іншому - на голову людей, які смітили, чіпляли паперову корону із зображенням осла.
Фільм показували на хінді, але сюжет був зрозумілим. Коли з'являвся головна героїня, глядачі починали свистіти, кричати і ахати.
1 
2164
Коментарі
5