Навчальний рік у школах Індії триває з липня по травень

Фото: Фото Олександра та Олексія Тебенків

Під час подорожі Індією кияни брати Олександр і Олексій Тебенки дослідили, як вчаться тамтешні діти. Виявилося, навчання у школі там починають у 4-річному віці.

"Якщо з якихось причин ви думали, що в Індії проблеми з рівнем освіти, то ми вас розчаруємо. Після прийняття у 1986 році та втілення на практиці Національної політики в галузі освіти рівень грамотності в країні значно виріс", - розповідає Олексій.

"В Індії ви частіше зустрінете неграмотну людину, якій вже за 30, аніж неграмотного школяра. Крім того, ставлення індійців до освіти настільки серйозне, що всі громадяни сплачують освітній податок у розмірі 3% від зарплатні", - додає Олександр.

"Індійські школи бувають як державні, так і приватні. Як виключно для хлопців чи дівчат, так і змішані. Навчальний рік у індійських дітей довше нашого і триває з липня по травень, з перервами на зимові та літні канікули та різні державні свята. Можна сказати, що в одну із шкіл ми потрапили у самий розпал навчання".

"На уроки школярі добираються по-різному: хто пішки, хто велорікшею або іншим міським транспортом, а хто — шкільним автобусом. Носіння шкільної форми в Індії обов'язкове. Воно має стерти різницю між дітьми з різних каст, у кращих традиціях Махатми Ганді. Однак, якщо в дитини шкільної форми немає, а буває й таке, то зі школи ніхто не вижене і зауваження в щоденник не напише. Бідність в індійському соціумі — не недолік. Під час перерв молодші школярі бігають і граються. Старші ж переважно грають у не дуже зрозумілий для нас крикет."

"Ми помітили також кілька особливостей місцевого транспорту і дорожнього руху. У багатьох іноземців склалося враження, що в Індії цих правил просто немає. Але це не зовсім так. Вже через день перебування в країні ми помітили деякі закономірності між температурою води в океані і тим, куди поверне наступна машина, або зв'язок погоди і кольором світлофору. Переходити вулицю навіть на ньому треба дуже уважно".

"Зробивши розмітку, індійці часом забувають прокласти тротуар, тому в кінці пішохідного переходу можете наткнутися на невеликий паркан і далі продовжувати рухатися вже дорогою, де їдуть машини, або будете змушені напролом лізти через перепону".

"Якщо є на світі рай для українських ДАЇшників, то це, беззаперечно, Індія. Але тамтешні працівники жезлу зовсім не схожі на наших. Та й жезлів вони не мають. Зупиняють машини жестами і заздалегідь визначеними знаками".