У Намібію мріяв поїхати дуже давно. Минулої весни познайомився зі своїм читачем, запросив мене поїхати у Анголу. Це держава біля Намібії. Так я цієї зими відвідав обидві країни. В Україні про Намібію ніхто нічого не знає, надто вже екзотична і далека країна. Територія Намібії у півтора рази більша, ніж Україна, а населення — всього 2 мільйони людей, - розповідає письменник і мандрівник 28-річний Максим Кідрук.
Завжди намагаюся подорожувати економно, але з Намібією того не вийшло. Переліт коштував 1600 доларів. Летів до Франкфурта, а звідти — у Намібію, так само повертався назад. По самій Намібії теж не можна їздити дешево, бо там просто немає мережі транспорту, нереально знайти хоч один автобус. Треба винаймати автомобіль. Можна повісити оголошення, що шукаєш попутників. Тоді тобі телефонують люди і ви разом їздите країною.
Авто орендував двічі, коли їздив на північ і на південь країни. За одну оренду сплатив 66 євро, додатково взяли 80 євро за страховку. На півтора тижні із собою взяв 70 літрів бензину. Замість готелів у Намібії є кемпінги. Це місце, де можна ставити машину і розбивати намет, поряд є душ. Усі зручності — мінімальні.
Коли вперше ночував у наметі, дуже перелякався. Серед ночі почув, як у смітнику поряд із наметом порпається якась дика тварина. Було дуже страшно, бо в будь-який момент у Африці на людину може напасти лев чи гепард. Дикі тварини там усюди, тому на кожному кроці туриста чекає небезпека.
Машин слони і носороги не бояться. Звикли, що автомобілі гудять, але небезпеки ніякої не мають. На сильний шум автомобіля не реагують. Але коли людина виходить із авто, відразу готуються нападати.
На півдні Намібії відвідав каньон Фіш Рівер. Це найбільший каньон у Африці, другий за величиною у світі. Має 160 кілометрів у довжину.
У каньоні бачив метеорит Гоба. Він упав з космоса 80 тисяч років тому біля ферми Гоба-Уест, тому так його й назвали. Він найбільший зі знайдених метеоритів на планеті, важить аж 66 тонн. Дуже дивно, що від його падіння не лишилося кратера. Має гладку поверхню. Коли метеорит ще не охороняли, туристи повідламували від нього майже 2 тонни заліза на сувеніри.
Був у заповіднику, де тримають гепардів. Вхід на територію коштує 400 намібійських доларів, це — 400 гривень. Усі гепарди заповідника — вирощені людьми, звикли до відвідувачів, але будь-коли можуть напасти. Коли приручені гепарди хапають жертву, не знають що далі ї нею робити, бо мати не виховала у них інстинкт полювання.
Гепардам треба часто бігати. Тому працівники парку вздовж заповідника натягують червону ганчірку. Їі тягнуть, вона рухається по колу з високою швидкістю. Гепард реагує на швидкий рух, для нього це сигнал гнатися за жертвою. Тому вони женуться за ганчіркою. Так тварини за день пробагають кілька кілометрів. Тоді виснажені лягають на землю, кілька годин відпочивають і мурчать від задоволення. Тоді тварини у гарному настрої, до них можна близько підійти, погладити.
Коли погладив гепарда, відчуття були — просто не передати. Поряд стояли два працівники заповіднику, тримали палки. Якби гепард на мене кинувся, вони відразу ж "заспокоїли" б його. Швиденько сфотографували мене. Казали, далеко не в кожного працівника заповідника є спільне фото з гепардом.
З'їздив у закинуте місто Колманскоп, де 100 років тому добували алмази. У 1908 році Алмази там випадково знайшов місцевий залізничник. В той час океанське узбережжя Намібії належало Німецькому Рейху. Тому місце для добування алмазів там швидко збудували місто у німецькому стилі, почали масово шукати дорогоцінні камені.
Тоді у Колманскопі відкрили лікарню, ежектростанцію, театр і казино. У місті поставили перший у Африці рентгенівський апарат. Але його для лікування ніколи не використовували. Ним просвічували людей, коли ті йшли додому після добування алмазів. Це робили, щоб працівники не винесли жодного каменя, бо щоб сховати, їх часто ковтали.
На межі пустелі і савани бачив гори з наскальними рисунками. Це місце відносять до світової спадщини Юнеско. Малюнків там кілька сотень.
На скелях місцеві жителі більше 6 тисяч років тому малювали все, що бачили. Скелі служили шкільними дошками для дітей. На них вчили рахувати, малювати. Малюнками дітям показували, як виглядають дикі звірі. А художники того часу малювали на скелях свої шедеври.
3 
2164
Коментарі