Киянин Роман Козуб, 29 років, торік у травні разом з чотирма товаришами здійснив веломандрівку Мадагаскаром. Подорожували островом 16 днів. Вся поїздка обійшлася у 20 тисяч гривень, з них 12 тисяч – дорога.
"Їхали поїздом до Москви, а потім летіли в Дубаї, звідти – на Маврикій, а з Маврикію – в столицю Мадагаскару Антананаріву."
Вже на самому Мадагаскарі воду купували у магазинах. Ту воду, що п'ють місцеві, боялися брати. Їжу готували на бензинових пальничках, хоча за розведення вогнища там не штрафують.
Роман каже, що Мадагаскар зовсім не такий, яким його уявляють.
"Виїхати за Київ десь в район Українки, вирубати третину лісу, і це буде центральна частина Мадагаскару. Там багато пагорбів, більш-менш активна зелень. Вологіше, ніж в Україні, бо там багато річок і боліт, більшість у заповідниках.
"З диких тварин на Мадагаскарі мало що лишилося, тому що там дуже вирубують ліси. Крім того, Мадагаскар розвивася окремо від Африки, тому там немає такої екзотичної живності як пітони, отруйні гади чи мавпи. Навіть лемурів дуже мало, більшість - у заповіднику "Цингі де Бемараха". Там потрібно бути обов'язково з гідом. Наш гід сказав нам, що на Мадагаскарі немає чогось такого, що могло б вбити. Кого багато, так це варанів, черепах і хамелеонів. А ще повно комарів. Одного разу бачили невеличку змію. Крокодилів також мало, та й ті якісь маленькі. Власне заповідник "Цингі де Бемараха" - це гори з вапняку, але чорні й гострі, тому що обвітрені. Якщо за них взятися, то можна порізатися. Я там порізав свої велосипедні рукавички. Добре, що це було в кінці мандрівки, тож я віддав їх місцевим. Бачили величезні баобаби. Вони геть не такі, як я очікував. Я думав, що вони маленькі, а вийшло навпаки - здоровенний стовбур і мало гілля."
Каже, що на острові брудно, урн для сміття немає. Враження про те, що на Мадагаскарі дбають про природу, взагалі немає.
"Там дуже брудно, ще більше, ніж в Україні. У мадагаскарців абсолютно відсутнє відчуття порядку й чистоти. У нас навіть найменш культурні люди не будуть "свинючити" у себе в хаті. У крайньому разі - кинуть сміття в куток. Там же такого не буде. Якось ми носили з собою кульочок зі сміттям, шукаючи смітник. Місцеві його відразу розірвали, забрали собі порожні консервні банки а решта сміття полетіла прямо під ноги."
До білих людей місцеві ставляться доброзичливо, майже з усіма вітаються.
"Там дуже приємні люди. Можливо, вони такі лише до чужинців, але коли ми їхали, постійно чули „Салют". Хороших споруд дуже мало, а ті, що є, лишилися ще від французького колоніального правління. Мені здалося, що до французів вони добре ставлять, тому що ті їх не дуже пригнічували. Мадагаскарі багато чим завдячують саме французам, тому що і дороги, і решта інфраструктури у них саме з часів французького панування. Тож до білих людей немає неприязні, навпаки таке враження, що вони приємно себе почувають, коли білі звертають на них увагу."
Розповідає, що Мадагаскар дуже строкатий, міста і села докорінно відрізняються.
"Найбільше місто - це столиця Антананріву. Останнє місто, яке ми відвідали, це Морондава - великий порт на березі океану. Інші міста більш малі, найбільші споруди в них триповерхові. А села, то й зовсім прості. Їхні національні дороги такі хороші, що у нас таких немає. Навіть бориспільська траса гірша. Але зробити крок в бік - таких доріг у нас також немає, настільки вони жахливі."
Мадагаскар досі лишається банановою республікою, власного виробництва майже не має.
"Як жартував один дядько, у них кожні три роки в державі відбувається військовий переворот. Тому ніхто на Мадагаскарі не хоче розвивати ніяку промисловість. Тому що збудуєш, політична ситуація зміниться, і воно перейде в чужі руки. Тож Мадагаскар – це бананова республіка – продають рис, папайю, маракуйю... "
Роман з друзями спеціально поїхав на Мадагаскар у травні, коли не жарко. Але це не сезон, тому на деревах мало що росло.
"Фруктів там повно. Я зірвав пару зелених мандаринок, гидких на смак, я їх навіть не їв. Також при дорозі бачили зелені банани, папайю і кокоси. "
Мадагаскар розташований близько до екватора, тому сонце заходить швидко.
"В океані ми купалися на заході. На іншому березі вже видно Мозамбік. Але я не водна людина, мені на воді сумно. Тож тільки помочив ноги і полежав на пляжі, спостерігаючи захід сонця. Сонце там сідає за дві хвилини. Ми навіть не встигали фотографувати. Тоді воно жовтогаряче."
5 
2164
Коментарі
2