— Ніхто не має права топтати мою землю. Або ви самі роззуваєтеся, або я вас роззую, — каже 47-річний Микола Огородник, власник хутора-музею "Плугаки". Він ходить босий навіть узимку.
Садиба стоїть на горбку в селі Дермань Перший Здолбунівського району на Рівненщині. Згори добре видно асфальтову дорогу. Микола Сергійович із дружиною та трьома дітьми живуть у 150-річній дерев'яній хатині. У ній усе, як у давнину, за винятком електрики. Над входом висить підкова — "ріжками" догори.
— Купив хату 2004 року, відремонтував, — продовжує. — Скоро заміню шиферний дах на солом'яну стріху.
На дворі біля літньої грубки порається дружина 47-річна Марія. Махає руками, що обід ще готується.
Родина спить у головній кімнаті ліворуч. Під балками на стелі прикріплені пучки духмяних трав. По кутках — ікони з лампадками. Над дерев'яним столом висить солом'яний птах.
— Наші пращури вірили, що із птахом відлітає душа покійника, той несе її на небо. Отже, птаха треба задобрювати і частувати.
На вікнах — солом'яні янголи, яких господарі зробили власноруч. Миколу Огородника знають у регіоні як майстра соломоплетіння. Раніше був журналістом.
— Подався в зелений туризм, бо захотів повернутися в село з райцентру. Марія тут у Дермані народилася. Із жінкою збираємо колекцію старих речей — шукаємо їх по селах або знайомі дарують.
Музей розташований у другій половині хати. Невелика кімната заставлена прасками на вугіллі, ступами, маслобійками, оберегами, глеками.
У кутку — плетені кошики для зерна. Один із таких господар сторгував у Києві екс-президентові Віктору Ющенку. За скільки — не каже.
— Він мав тільки п'ятисотки, а в мене не було дрібних. Пішов президент без здачі. А оце лампочка Ілліча, — показує на велику грушовидну лампу. — Для всіх речей місця замало. Шукаю інше приміщення. Бізнесмени пропонують гроші за колекцію, але я її не продам.
У прочинені двері заходить сіре кошеня, біжить до людей.
— У мене всі коти вчені. Попелько, гоп, — говорить господар і кошеня стрибає йому через руки.
Надворі кози оббивають побілку сусідської хати. Микола відганяє їх подалі. Під деревом — бандерівський віз. Його подарував покійний губернатор Рівненщини Василь Червоній.
— У воза зламалося колесо, і бандерівці його залишили. 60 років не їздить. Хочу поставити собі кузню. Щоби був повний комплект натурального господарства. Місце для хутора хороше — природа гарна, земля родюча. От тільки бджоли тут погано ведуться. Певно, через вишку мобільного зв'язку неподалік села.
На полі за хатою пасуться два віслюки і мул, яких Огородник привіз із Вінницької області та Київщини. Каже, тварини в нього слугують сигналізацією. Якщо йде хтось чужий, то ішаки протяжно ревуть. Мул агресивний, збиває з ніг і кусає. На віслюка Дуню можна сідати верхи.
Між поляною та хатою город з екзотичними травами. Деякі з них отруйні, але господар вміє готувати з них лікарські настоянки.
На обід Огородники частують смаженою на салі картоплею з часником, яєчнею, салатом і домашнім хлібом. Запивати дають квасом із березовим соком, міцною настоянкою та чаєм зі слонової трави.
— Ніякої хімії, усе своє — із пасіки та городу, — припрошує Марія. — Воду набираємо з 35-метрової криниці.
Тут можна заночувати. Платити за це не треба. За екскурсію садибою туристи кладуть гроші у скриньку, що стоїть біля входу. Дають "скільки не шкода".
1 
1
Коментарі
3