Ексклюзиви
Четвер, 24 квітня 2008 17:03

Із валів Тараканівського форту видно Почаївську лавру

Автор: фото: Денис МАНДЗЮК
  Іван Довгаль із села Тараканів Дубнівського району на Рівненщині розповідає, що під час Другої світової війни на територію форту заїхало кілька десятків німецьких танків. Після того їх не бачили
Іван Довгаль із села Тараканів Дубнівського району на Рівненщині розповідає, що під час Другої світової війни на територію форту заїхало кілька десятків німецьких танків. Після того їх не бачили

Форт біля села Тараканів Дубнівського району на Рівненщині зводили 1895–1900 років. Російські військовики хотіли зробити його бастіоном на кордоні з Австро-Угорською імперією. Але там відбувся лише один великий бій. Зараз споруда в руїнах.

Центральною вулицею Тараканова йдемо з головою місцевого козацтва 61-річним Іваном Довгалем. За дорожнім знаком, що вказує на кінець села, повертаємо на ґрунтову стежку.

— У 1990-х тут шість років пропрацював, — розповідає Іван Купріянович. — Військові мали біля форту ділянку землі, я її охороняв. Стежив, щоб не смітили. Часто ловив тут селян, але на своїх доносити не хотілося. За це мене і вигнали.

Споруда захована серед дерев. Одразу зі стежки входимо в широкий коридор, оточений високими цегляними стінами.

— Це так звана глибока фоса, рів, — пояснює. — За Польщі навколо форту був сад, бігали косулі, зайці. Від Дубного сюди вела широка тополева алея. Панянки у гарну погоду пішки вибиралися на прогулянку.

Піднімаємося на пагорб. 100 років тому його насипали солдати та місцеві жителі. Через підземний прохід потрапляємо до центральної частини споруди. Двоповерхове укріплення місцями сильно поруйноване.

— Коли форт збудували і вдарили перші холості залпи, стіни почали сипатися. Тому царський комісар будову не охоче прийняв, — розповідає козак.

Пробираємося через кущі, спускаємося у темний коридор. Звідти підйом — і перед нами двоповерхова головна будівля форту. У плані вона має форму трапеції. Колись тут були казарми, склади і гарнізонна церква. Зараз тільки стіни. Довгаль показує на велику тріщину від даху до ґрунту.

— Цегла потріскалася, а шви лишилися цілі, — каже він. — Цементу ще не було. Тоді у вапно для міцності додавали яйця. А ще кидали туди мертву худобу. Старожили переповідали, що робітникам, які будували форт, цар платив золотом.

Веде до іншої стіни.

— Ось цеглою викладений православний хрест, — показує. — Тут розташовувалася гарнізонна церква.

Після Першої світової війни у Тараканові перебували козаки армії Будьонного.

— А під час Другої світової спершу радянська база була, потім німецька. Старожили розповідали, що бачили, як на територію форту заїхало кілька десятків танків. Після того їх не бачили. Де вони тут можуть бути — ніхто не знає.

За радянських часів в укріпленні перебувала військова частина.

— Але звідси почали пропадати солдати, — загадково розповідає Довгаль. — Тому частину перевели. Іноді приїздять на стрільби.

Попереджає, що у підземеллях форту є пастки.

— Ідеш коридором, темно, а тоді раптом просто під ногами колодязь глибиною чотири метри. Ми ці колодязі називали "лягушками". Їх шість. Скільки вже тут людей покалічилося. У нас же що не свято — усі сюди їдуть на шашлики. Вип"ють — і давай усюди пхатися, де тільки можна. Але зараз підходи до колодязів замурували.

Через підземний коридор повертаємося на вали. Чоловік веде на високий насип. Під ногами проповзають кілька вужів.

— Сонечко пригріло, от і повилазили, — усміхається козак. — Якщо хороша погода, можна побачити Почаївську лавру. Вона за 60 кілометрів звідси. Бачиш, на горизонті два підвищення. То Божа гора, де є стопа Божої Матері. А праворуч куполи виблискують.

Нині укріплення хочуть викупити закордонні інвестори.

— Пропонують оборонні будівлі довести до привабливого вигляду. Щоб туристи їздили. А вздовж траси побудувати готелі, заправки, — розказує голова сільської ради Тараканова Наталія Бороденко, 39 років. — Головна перешкода — територія форту досі належить Міністерству оборони. Ми вже зверталися до міністра з проханням передати цю територію нам у власність.

Олександр Махновець із Дубного досліджує укріплення 12 років. Каже, що може вільно ходити підземеллями без ліхтарика.

— На будівництво форту було витрачено 66 мільйонів рублів, — розповідає він. — Використовувалися найкращі матеріали. На деяких металевих завісах досі видно німецькі клейма виробників. Проте ще під час побудови відзначалося, що місце було обране дуже невдало. Єдиний великий бій, який відбувся тут — це Брусиловський прорив.

Стіни форту списані автографами. Більшість із них зроблено туристами.

— Проте є написи, яким більше ста років, — пояснює Махновець. — Є автограф турецького військовослужбовця. На цеглині видряпано кілька слів арабськими літерами.

Зараз ви читаєте новину «Із валів Тараканівського форту видно Почаївську лавру». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода