Підпільну церкву 1930-х знайшли на Вінниччині. Розташована під землею в одній із садиб села Яришів Могилів-Подільського району. Екскурсії туди організовує з обласного центру вінницький священик Назарій Давидовський, 29 років.
— Я давно чув, що в Могилеві-Подільському є така церква. Якось зібрався подивитися. Доглядає за нею місцева пенсіонерка Ольга Іванівна. Спочатку шукав її, щоб показала, де це подвір'я, — каже Давидовський.
Церкву в скелі під землею вибив ієромонах Агафор на власному дворі. Діяла майже 10 років, до початку Другої світової війни.
— Коли Агафор повернувся додому з Афона наприкінці 1920-х років, храму в селі вже не було. Він вирішив зробити його у своїй садибі. Батько був проти. Але попросив свого брата допомогти. Разом викопали печеру і зробили так, щоб її ніхто не бачив. Влада тоді переслідувала духовенство за проведення служб, — розповідає священик.
Над церквою — невелика надбудова. Одразу за дверима починається спуск донизу. Праворуч мала кімната — келія ієромонаха. Там є лежанка, грубка, багато ікон і фотографій.
До церкви ведуть дерев'яні сходи. Прохід вузький, пройти може лише одна людина. За 2 м — приміщення приблизно 3 на 4 м. Двадцятеро відвідувачів у ньому ледве поміщаються. Загалом площа храму — не більше 15 кв. м. На підлозі розстелені килими та старі доріжки. Ікони вбрані у вишиті рушники.
— На сьогодні це чи не єдиний діючий підпільний храм, створений у 1930-ті роки. Подібний був у Чернігові. Але зараз він засипаний, доступу туди немає. А в нас зберігся повністю. Церква нагадує храми Києво-Печерської лаври. Тут є невелика привратниця і, умовно кажучи, царські врата. Цей храм набагато молодший за Лавру, однак це — унікальна пам'ятка церковного підпілля, — говорить Давидовський.
Місцевий священик здійснює в підземній церкві богослужіння, переважно вночі.
Також туристи відвідують покинутий монастир у селі Кривохижинці Муровано-Куриловецького району Вінниччини. Туди наприкінці 1920-х перебралися монахині з Барського монастиря, коли той закрили.
Розташований унизу долини, на березі невеликої річки Жван. Територія довкола заросла хащами. Двоповерхова будівля стоїть занедбана. Вікна забиті дошками. На дощатих дверях висить колодка. На другому поверсі були келії. Унизу — храм.
— На початку минулого століття на цьому місці хотіли будувати скит. Але після революції було не до того. 1918-го тут оселився афонський монах Антоній Горбатюк із кількома дівчатками-інвалідами. Потім до них приєдналися монахині Барського монастиря.
Діяв заклад до 1924-го. За словами Давидовського, тут було ще кілька споруд. Залишилися тільки фундаменти.
Заходимо до будівлі. Усередині прохолодно і сиро, чути цвіль. Видно цегляну кладку стіни з-під облупленої штукатурки. Посеред приміщення — саморобний престол: стара ікона на тумбочці. Його встановили після того, як віднайшли монастир.
— Сестри тут прожили близько чотирьох років. Представники влади просто вигнали їх. Тоді вони пішли берегом річки до залишків іншого монастиря в цьому ж районі, — пояснює священик. — У будинку потім була і хата-читальня, і театральний гурток.
За переказами, під час Другої світової два монахи поновили тут церкву. Однак після закінчення війни сільрада їх вигнала, привселюдно скинули хрест із даху.
Вже кілька десятиліть монастир порожній. У село 20 років не ходить жоден рейсовий автобус. Дістатися сюди можна з екскурсійними групами Давидовського або власним транспортом.
3 
1
Коментарі