43-річна Людмила Карпюк із міста Луцька разом із донькою 10-річною Дариною їздила на один тиждень до столиці Лівії Триполі. Їх туди запросив племінник Людмили Олександр Рябцев, який працює в посольстві України в північноафриканській країні.
Літак "Київ–Триполі" курсує раз на тиждень. Обслуговує його лівійська авіакомпанія. Квитки коштують $400.
— Бронювали квитки за тиждень, — розповідає Людмила. — Зазвичай у Лівію з України їздять до родичів, там працює багато наших лікарів. Окрім візи за вісімдесят доларів і довідок про те, що не хворієш на інфекційні хвороби, потрібно перекласти дві сторінки закордонного паспорта арабською мовою. У київській фірмі це коштувало сто доларів за сторінку.
Лучанки вилетіли зі столиці України о 14.00. Через шість годин були в Триполі.
— Перше, що вразило — різкий запах. Він супроводжував нас повсюди. Суміш ванілі, кориці, чогось солодкого. Звикли до нього тільки за кілька днів.
Грошова одиниця Лівії — динар.
— Долари продавці не приймають — ні на ринках, ні в магазинах. Сашко порадив нам міняти гроші на ринку — так вигідніше. За один долар дають трохи менше півтора динара. Копійок у країні немає, зате є купюри у пів і чверть динара.
Населення Триполі — трохи більше за півтора мільйона людей. Місто лежить на узбережжі Середземного моря. Пляжів на міській території немає.
— Нову частину Триполі проектували радянські архітектори, — переповідає лучанка. — Багатоповерхівки схожі між собою, але не такі, як у нас, значно гарніші. Вікна у будинках маленькі й тоновані. У старіших спорудах скло темно-коричневе, в новіших — дзеркальне. На них завжди є жалюзі. Сашко казав, що за рік, який він прожив у країні, жалюзі в його помешканні жодного разу не піднімали.
Електричного та залізничного транспорту в країні немає. По місту найкраще пересуватися таксі.
— Бензин у Лівії дешевий. Бувало, за дорогу з нас брали півдинара. Таксисти можуть скинути ціну. Якось водій погодився довезти в старе місто за два динари, а потім сказав: "Давайте динар. Рідко випадає нагода возити українок", — сміється Людмила. — Хоча на всіх дорогах є знаки та світлофори, лівійці не дотримуються правил руху. Коли бачать на вулиці європейців, обов"язково зупиняються, пропускають.
У численних кафе ввечері сидять переважно чоловіки.
— Порції в ресторанах великі. Ми замовили бутерброд за два із половиною динари. Нам принесли два величезні батони з шинкою та зеленню, поруч присипали картоплю-фрі. Виявилося, все це входить у замовлення. А ось м"ясні продукти дорогі. За порцію верблюжого м"яса заплатили майже 30 динарів. Але туди входив рис і овочі.
Екскурсія у глиб Сахари коштує більше 1000 доларів
Ціни на ринках переважно нижчі за українські.
— Тільки банани й апельсини коштують так само, як у нас, — каже. — Дуже смачні молочні продукти, не до порівняння з нашими. А ось халва, пахлава, печиво — дорогі. Алкоголю в Триполі не продають. У магазині знайшли тільки німецьке безалкогольне пиво. Сашко казав, що у віддалених від центру кварталах можна придбати самогон. Варити його лівійців навчили радянські будівельники.
У Лівії є тільки один канал телебачення.
— Там показують в основному цитати з Корану та концерти арабської музики. Тому навіть на найбідніших будинках є супутникові тарілки, — розповідає. — Поліцейських у місті майже немає. Перші дні я в місцях скупчення людей міцно притуляла до себе сумку. Сашко запевнив, що можна не боятися, крадіжки трапляються рідко.
На ринках, як і в інших арабських країнах, обов"язково потрібно торгуватися.
— Спускають небагато — півдинара-динар. Продавці заздалегідь максимально знижують ціну на свої товари. У Медині є кілька вулиць, де продають золоті вироби. Залежно від мистецької вартості, вони коштують від двадцяти до ста динарів за грам. Дуже довго шукали ляльку в національному одязі — одна знайома просила привезти такий сувенір. Потім нам пояснили, що в мусульман заборонено зображати людей.
П"ять разів на день мусульмани зобов"язані виконувати традиційну молитву — намаз.
— Коли вперше почули спів муедзина, навіть злякалися. Картавий голос, посилений рупорами, закликав усіх до молитви. Проте рух транспорту, робота магазинів у цей час не зупиняються. Просто ті, кому це потрібно, йдуть до найближчої мечеті, яких у місті багато.
Лучанка шкодує, що не встигла вибратися в тур до пустелі.
— Пустеля біля самого міста нецікава. У Триполі нам пропонували тур у глиб Сахари, де пустеля всіяна різнокольоровим піском. Туди везуть літаком, потім джипом. Коштує екскурсія більше тисячі доларів.
Коментарі