Ексклюзиви
Пʼятниця, 18 квітня 2008 17:02
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Зрозумілі речі

 

Недавно знайшла світлини 20-річної давнини.

Мій 18-річний син сказав:

— Невже і я так сильно змінюся через 20 років?

Мені стало сумно:

— Поглянь! Ось на цій фотці хіба я так відрізняюся від теперішньої?

Він не зміг пояснити, чим саме, але відповів, що дуже відрізняюся. Ще й уточнив, що це не можна списати на вік. Мовляв, сказати, що я постаріла, було б занадто банальним поясненням. Зате з фоток, на яких мені від 3 до 12, син реготав і казав, що на них я більше на себе схожа.

Дитиною я була вредна. Поклавши руку на серце, я все життя доволі прикра. Колись двоюрідній сестричці подарували розкішну німецьку ляльку. В неї волосся не було приклеєне, як у тодішніх вітчизняних, а "росло" просто з голови. Нікому не вірилося, що зачіска на тій ляльці надійна. А я, 4-річна, повірила відразу. Щоб переконати всіх, що лялька мов жива, вмочила її головою в нічний горщик.

Сестричка на мене образилася, а дорослі вирішили, що я заздрю

Сестричка на мене образилася, а дорослі вирішили, що я заздрю чи ревную до тієї ляльки.

Вчинки свої розуміла, та не вміла їх правильно пояснити. А років у 18–20 раптом усе розклалося по поличках. Мені здалося, що я — самостійна і мудра.

Нині самостійним і мудрим себе вважає мій старший син. А я, схоже, дитинію. Бо з"являється все більше речей, які ніяк не хочуть розкладатися по поличках.

Зараз ви читаєте новину «Зрозумілі речі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода