Пʼятниця, 22 серпня 2008 16:41
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Рибалка

 

Мій чоловік на відпочинку рибалить. Тому всю відпустку доводиться милуватися його спиною на містку між очеретом.

Інколи його вдається виманити в місто, однак і там намагається вибрати місцину біля водойми. Бере в руки вудочку і стає нетутешній.

— Вікторіє, ми його втрачаємо, — коментує покинутий у жіночому товаристві кум.

Недавно я зрозуміла: щоб виманити чоловіка на прогулянку, не потрібна водойма. Головне — вудка. Решту він дофантазує.

Пішли із друзями на закинуте кладовище. Не встигли насолодитися тишею й намилуватися сутінковими пагорбами, як стало поночі. Повертатися через кладовище не хотілося. Тому перетнули лису гору й попрямували до металевих сходів.

Кілька разів я нагадала, що у сходах є дірка. Та чоловік таки втелющився в неї, і його шльопанець з лівої ноги полетів в урвище. Намагалися шукати, та де там! Гора висока, а темрява — хоч в око встрель.

Додому він ішов босоніж. Не сподівалася ще колись побачити той шльопанець. Але наступного дня почула бадьоре:

— Ходімо!

Він давно мріяв піти на щуку

У мене від здивування аж очі на лоба полізли. У щілинках між сходинками далеко внизу  розгледіла загублену взувачку.  Шльопанець застряв у недоступному місці.

Та чоловік раптом пожвавився, дістав із рюкзака вудочку з потужним гачком-трійником і силіконовою рибкою-приманкою.

Він давно мріяв піти на щуку. Та вполювати її без човна — нереально. А тут з"явилася нагода хоч якось випробувати снасті.

Нас сторожко обминали перехожі. Чоловік обережно скручував котушку. З урвища до нас повільно наближався шкіряний шльопанець. Я власноруч зняла з гачка упольовану здобич.

Зараз ви читаєте новину «Рибалка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода