До експресу Львів—Чернівці зайшов здоровань із круглими чорними очима. Голосно говорив російською з чудернацьким акцентом, що нагадував кавказький. Не справжній, а такий, з яким за радянських часів розповідали анекдоти про грузинів.
Дядько обмацував сидіння, обводив пальцем номерки над полицями і зазирав під столи. Поїзд рушив. Пасажир, вигукуючи щось малозмістовне своїм псевдокавказьким акцентом, розмахував руками, наче хотів упіймати провідника, який бігав вагоном. Нарешті провідник звернув на нього увагу і збагнув, що чоловік просить відімкнути туалет.
На деякий час пасажири втупились у вікна. Потім дядечко повернувся на своє місце, і народ пожвавився. Іноземець театрально звернувся до хлопця навпроти:
— Ти із Франкофск? Львофь, Чєрнавіци — хароші названія. А чіто такоє: Франкофск? Кто знаєт етава Івана Франко? — із наголосом на перший склад вигукнув і ляснув себе по чолу.
— У нас в Балгар"ї тоже назвалі город імєнєм нікому неізвеснава паета-алкоголіка. Бандера, Петлюра — ета я панімаю! Я знаю вашу історію. Ха!
Пасажир просить відімкнути туалет
Навряд чи пасажири експресу Львів—Чернівці погано ставляться до Бандери чи Петлюри. Та після "наїзду" на Івана Яковича запала тиша. Навіть трирічний Сашко припинив канючити жуйку.
Раптом люди почали активно спілкуватися. Дівчата-студентки взялися бавити вередливого Сашка. Його юна мама розповідала мені про відпочинок. А мовчазний застуджений пан зав"язав розмову із моїм чоловіком. І жодного слова про політику.
Чоловік із болгарським, як з"ясувалося, акцентом очманіло кліпав, не розуміючи, чому до нього втратили інтерес. А перед самісіньким Франківськом печально заснув, спершись підборіддям на долоні.
1 
1
Коментарі
3