Ексклюзиви
Пʼятниця, 08 лютого 2008 13:52
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Битий посуд

 

Коли переїхали на нову квартиру, свекор узявся дарувати нам посуд, який надбав за життя. Спершу дарував кришталь. І страшенно дивувався, чому не купуємо в нову хату сервант, щоб захищати посуд від биття. Я пояснювала, що посуд для мене — річ ужиткова. Тому ставлюсь цілком спокійно до того, що іноді він б"ється.

Говорячи "іноді", я суттєво применшую обсяги битого посуду у себе в хаті. Найцікавіше, що таємна любов до звуку битого скла передається у нас по материнській лінії. Тому сприймаю як належне, коли чергова склянка вилітає з рук доньки. Хіба що побурчу для годиться, але неодмінно додам: "На щастя!".

Цю формулу, немов замовляння, перейняла у мами та бабці. Коли малою гостювала в селі, дід, чуючи дзенькіт чергової розтрощеної тарілки чи салатниці, за звичкою вигукував не моє ім"я, а мамине. Тьотя сварилася і зобов"язувала мене, коли виходитиму заміж, відшкодувати весь змарнований посуд. Бабуня ж потайки гладила мене по голові й шепотіла: "На щастя". І мовчки підмітала скалки.

Любов до звуку битого скла передається по материнській лінії

У цій "биттєвій" спадковості бачу тільки позитив. Адже не трощу посуд, коли сварюся з чоловіком. Він трощиться спонтанно, і можливо, саме завдяки цьому вдавалося відволіктись і уникнути багатьох сварок.

Звісно, не надто приємно, коли б"ється улюблена ваза. Та настрій одразу покращується, коли подумки промовлю сімейне "замовляння".

Зі свого добра свекор зараз дарує нам лише те, що не б"ється. Каже:

— В мене є для вас ого скільки кришталю! Ви тільки сервант купіть.

Схоже, свекрів кришталь так і не відчує на собі "щастя биття". Бо щастя, як і кішка, ходить там, де йому заманеться, і прибивається, до кого схоче.

Зараз ви читаєте новину «Битий посуд». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода