середа, 23 серпня 2017 06:40

"За три дні встигла тільки виспатися і згадати, як мене звуть"

Автор: REUTERS
  Юлія Левченко з українським прапором після здобуття срібної медалі на чемпіонаті світу з легкої атлетики. Лондон, Велика Британія, 12 серпня 2017 року
Юлія Левченко з українським прапором після здобуття срібної медалі на чемпіонаті світу з легкої атлетики. Лондон, Велика Британія, 12 серпня 2017 року

— Я краще постою, вже так насиділася, — каже 19-річна Юлія Левченко, українська легкоатлетка. Її спеціалізація — стрибки у висоту.

Позує фотографам і журналістам зі срібною медаллю. Її здобула на останньому чемпіонаті світу в Лондоні. Взяла з другої спроби висоту 204 см. Покращила особистий рекорд на 4 см.

— Рецепт цього успіху? Я навіть не знаю. Десь щось розуміла на інтуїтивному рівні. Але тренерові видніше. Вона говорила, натякала. Та все було настільки обхідними шляхами. ­Ніхто мені не вішав медалі, не говорив постійно про якісь результати. І коли я вже була в секторі, то стрибала просто в своє задоволення. Останні слова Ірини Григорівни (Ірина Пустовойт, тренер Юлії Левченко. — ГПУ) перед цим були: "Юля, коли виходитимеш із сектора, щоб сказала — я зробила все, що могла. І не було жодних відмазок".

У інтерв'ю після змагань ви зізналися, що боїтеся висоти. Це дійсно так?

— Коли їхали на стадіон, зрозуміло, був мандраж. А поряд із ним — неймовірно високі атракціони. Одна дівчина летіла з висоти, я побачила її очі, які з усіх орбіт повилазили. Думаю, добре, що це — не я. І одразу заспокоїлася (сміється). А страх перед висотою ми завжди долали поступово, метр за метром.

Ви починали з художньої гімнастики. Легко було "перемкнутися" на легку атлетику?

— У мене була велика перерва між цими видами спорту. Художньою гімнастикою я займалася близько року, коли вчилася в другому класі. Секція входила до школи Дерюгіних. На легку атлетику прийшла наприкінці сьомого. Протягом цього періоду шукала себе. Пробувала танцювати, співати, на гітарі грати — не моє.

Гімнастиці вдячна. Вона виховала в мені витримку й характер.

Коли відчули, що в легкій атлетиці ваше ­місце?

— Одразу. Але переломним став момент перед юнацькою Олімпіадою, як опинилася перед професійним вибором. Я тоді в 11-му класі навчалася. Було ясно — якщо йти вчитися на юриста, про спорт можна забути. Коли виграла Ігри, зрозуміла, є куди рости. Батьки мене повністю підтримали, хоча тренер не наполягала. Вона сказала: "Юля досягла певних вершин, і якщо захочете далі йти не по спорту — це ваше рішення". Обрала спорт. Упевнена, зробила правильно. Якщо плавати в двох різних сферах, нічого хорошого не буде. Мені не важко вивчити в університеті ­теоретичну частину, а потім застосувати її на практиці, оцінити результат.

Виникали періоди, коли хотілося кинути спорт?

— Траплялося. Пам'ятаю, два роки поспіль пальці на ногах ламала. Причому не на тренуваннях. То вдома танцювала — ногу невдало поставила, то диск штанги у залі на ногу впустила. Після другого разу переживала. Думала, якась доля в мене нещаслива, наврочив хтось. Але через такі моменти зрозуміла: бувають як злети, так і падіння. Це дозволило швидше приходити до рівноваги у майбутньому.

Як у школі ставилися до успіхів — ішли назустріч за потреби?

— Особливих приві­леїв ми ніколи не просили. Хіба що ­отримати наперед якісь завдання, теми уроків. Бо що таке на два-три тижні на збори поїхати, потім наздоганяти все. Для школи це було щось нове. Бо за кордоном усі звикли, що спортсмен є спортсмен. А в нас це сприймали як захоплення. Іноді важко було пояснити, що займаюся цим професійно. Це не просто якийсь гурток в'язання. Десь із труднощами, але допомагали. Хоча, можливо, й добре, що не давали розслаблятися. Останній рік я з нетерпінням чекала, коли закінчу школу. Скоріше хотіла опинитися в своїй стихії.

Ваш зріст — 180 см. Це в житті допомагає чи навпаки?

— У класі я була не найвища. Але шкільні парти, стільці не завжди розраховані на високих дітей. Це стало ще однією причиною, щоб зі школи завжди поспішати на тренування.

Чим ще захоплюєтеся?

— Театр, кіно, балет — усе. Головне, щоб на це був час. Ось зараз три дні, як приїхала, а встигла лише виспатися і згадати, як мене звуть (сміється). Моя бабуся — історик. Культурно-масове життя маю з 5 років. Останнє, що сподобалося — сучасний балет "Великий Гетсбі".

На Олімпіаді зайняла 19-те місце

Юлія Левченко народилася 28 листопада 1997 року в Києві. В дитинстві займалася малюванням, танцями, художньою гімнастикою.

На легку атлетику Юлію привела шкільна вчителька фізкультури. У дівчини були відмінні показники у стрибках.

На міжнародній арені дебютувала 2013-го на чемпіонаті світу серед юнаків. Посіла 13-те місце. За рік виграла "золото" юнацьких Олімпійських ігор у китайському Нанкіні, підкоривши висоту 183 см. На Олімпіаді-2016 в Ріо-де-Жанейро не потрапила до фіналу, посіла в кваліфікації 19-те місце.

Чемпіонка Європи серед молоді-2017, віце-чемпіонка світу-2017.

Того ж року здобула "бронзу" ­юніорського чемпіонату світу, стрибнувши на 1,86 м.

Зараз ви читаєте новину «"За три дні встигла тільки виспатися і згадати, як мене звуть"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути