У 1970-ті в нас усі розумілися на хокеї. Збірна СРСР була практично незмінним чемпіоном світу, телевізійні трансляції з хокейного чемпіонату збирали масову аудиторію, а прізвища провідних гравців знала кожна домогосподарка. Професійний бокс був тоді для нас чимось далеким і чужим. Любителі спорту знали, ясна річ, прізвища Мохаммеда Алі та Джо Фрейзера, але все це було на периферії загальної уваги.
Сьогодні у нас не те що не знають імен провідних хокеїстів: ті, кому до 30, навіть правил хокею як слід не розуміють. Зате практично всі відрізняють джеб від хука. А розмову про шанси на перемогу того чи іншого боксера може підтримати навіть бабуся, яка здебільшого дивиться серіали.
Причина такої популярності боксу та сама, що й минула популярність хокею — колись ми мали власних хокейних чемпіонів, а тепер — власних чемпіонів з боксу. Якби не брати Клички, бокс залишався би в нас тим самим, що й греко-римська боротьба — одним із видів спорту. Упевнений — 19 років тому лише фахівці знали ім'я першого олімпійського чемпіона з боксу з незалежної України. Цього чемпіона звали Володимир Кличко. Тепер Володимира, як і його брата Віталія, знають усі. Два покоління українців встигли вирости і стати дорослими під фанфари їхніх перемог. Для них Клички назавжди залишаться символом їхньої молодості, згадка про них завжди викликатиме теплі спогади.
Боксери Клички стали уособленням двох десятиліть нашого життя. Але все коли-небудь завершується. Вже не виступає Кличко-старший, близький до завершення кар'єри Кличко-молодший. Їхні фанати ще стежитимуть за виступами "кривдників" своїх кумирів, але вже без колишнього ентузіазму. Все менше буде розмов перед боксерськими двобоями, які продовжуватиме показувати наше ТБ. А років за 30 який-небудь журналіст почне свою колонку зі слів — на початку ХХІ століття всі українці розумілися на боксі.
3 
1
Коментарі