Регулярними перемогами українських спортсменів-інвалідів уже давно нікого не здивуєш. ХХІ всесвітні змагання серед глухих — Дефлімпійські ігри, які пройшли на Тайвані, знову принесли нашим спортсменам успіх. За кількістю здобутих на цих змаганнях золотих нагород українські глухі стали другими у світі. Поступилися наші лише росіянам, випередивши корейців, китайців і білорусів. Представників найбільш розвинутих країн світу серед переможців і призерів ігор майже не було.
Що це означає? Чи то глухих на пострадянському просторі більше, чи то умови для занять спортом для них у нас створені кращі, аніж, наприклад, у Німеччині, Швеції чи США? Унаслідок чого українські спортсмени показали такі високі результати? Відповідь очевидна: навіть у благополучній у спортивному сенсі Білорусі, де продовжують будувати спортивні споруди, платять тренерам достойну зарплатню, а старі стадіони не перетворені на базари, умови для життя і відпочинку інвалідів не зрівняти із тими, що є в США та Західній Європі. Різниця лише в тому, що і в Білорусі, і на Заході глухі займаються спортом масово і для власного задоволення, а в нас спортсменів наполегливо готують до міжнародних змагань, аби потім відзвітувати про 64 "глухі" медалі на Дефлімпійських іграх. Як ведеться, про звитягу українських "дефлімпійців" повідомили у випусках спортивних новин чи не всі вітчизняні телевізійні канали, забувши пояснити, що ж це таке за Дефлімпіада. Яка різниця — головне, що наші здобувають медалі.
Арбітр у полі бігав із прапорцем
Якщо так далі піде, то нам узагалі замість нормальних спортивних змагань будуть показувати змагання інвалідів. Бо ж у цих змаганнях українці перемагають у десятки разів частіше, аніж в Олімпійських іграх. Показуватимуть, звісно, не самі змагання, а короткі нарізки моментів і нагородження переможців. І думатимуть телеглядачі в проміжках між іноземними серіалами, що не так уже й погано в нас бути глухим, якщо ти спортсмен.
Особисто спостерігати за змаганнями глухих спортсменів мені довелося лише раз у житті. Було це восени 1976 року на стадіоні "Спартак" в Ужгороді, де відбувався аматорський футбольний матч. Мою увагу привернув спочатку арбітр у полі, який чомусь бігав із прапорцем. Згодом, за повною тишею на полі та на лаві запасних здогадався, що грають глухі. Після цього змагання глухих не доводилося бачити. Чув лише повідомлення про їхні міжнародні перемоги.
8 
35413
Коментарі