Іван Вишневський народився у селі Миролюбівка неподалік Тернополя. Спортивної школи там не було, і хлопець грав у футбол на шкільному стадіоні. Закінчивши десятирічку, він вступив до одного з тернопільських профтехучилищ, а після його закінчення влаштувався на роботу плиточником.
Про футбол згадав у армії, де служив у будбаті. Коли демобілізувався, повернувся до Тернополя й почав грати за аматорську команду заводу "Ватра", відомого виробництвом світильників. Там його помітили селекціонери вінницького "Локомотива", який виступав тоді у другій лізі чемпіонату СРСР.
У складі "залізничників" Іван грав чотири сезони. У Вінниці зустрів свою долю. Ольга навчалася в місцевому педагогічному інституті й мешкала поряд зі стадіоном. Там і познайомилися. А у 1980-му зіграли весілля.
— Все було скромно, — розповідає Ольга Вишневська, 49 років. Із вдовою футболіста кореспондент "ГПУ" зустрівся у її власному магазині молодіжного одягу в Дніпропетровську. — Взагалі Іван не любив помпезності. На наше весілля прийшло чоловік сто. Гуляли в одній із місцевих кав"ярень.
У кінці 1982-го Вишневського запросив московський "Спартак". Але гра в команді Костянтина Бєскова не йшла. В одному з перших же матчів новобранець зазнав травми пахових кілець. Та й обіцяної квартири "Спартак" йому не дав, а в Івана вже й первісток народився. Вишневський вирішив повернутися до Вінниці і попередив про це керівництво "Спартака", Миколу Старостіна.
Про крок захисника дізнався наставник "Дніпра" Володимир Ємець. Переконав перейти до його клубу. Іван написав заяву про прийом на роботу до "Дніпра", але в останній момент передумав. За це союзна федерація футболу покарала його місячною дискваліфікацією.
Із "Фенербахче" Вишневський пішов через Гуса Хіддінка
— У нас була маленька дитина, по суті, ми тільки починали жити, — пояснює Ольга Вишневська, — а Ваня дуже дорожив сім"єю. У Вінниці йому пообіцяли підвищити зарплату, дати квартиру, машину. І після сімейної ради він вирішив залишитися.
Але Ємець був наполегливим. Подзвонив ще раз і таки переконав Вишневського пограти у вищій лізі. Дебютував Іван у поєдинку з московським ЦСКА. Вдало відіграв на позиції заднього захисника. Едуард Малофєєв покликав його до збірної СРСР. Хоча там він основним не став — сходила зірка київського динамівця Олега Кузнецова.
У 1988-му Валерій Лобановський узяв дніпропетровця на чемпіонат Європи. Збірна СРСР дійшла до фіналу. Кузнецов у ньому грати не міг через дискваліфікацію. Вишневський сподівався його замінити. Але тренерський штаб випустив півзахисника Сергія Алейнікова в оборону і доручив йому опікати тодішнього володаря "Золотого м"яча" голландця Рууда Гулліта.
— Чи образився на тренерів? — перепитував пізніше Вишневський. — Це їхня справа, кого випускати. Але зіграти дуже хотілося. І проти Гулліта, і проти ван Бастена.
У 32 роки Вишневський почав відчувати гостру конкуренцію з боку молодого Володимира Геращенка. Подумував повернутися до Вінниці. Але керівництво клубу запропонувало інший варіант — турецький "Фенербахче".
Футболіст довго міркував. Але таки наважився разом із тренером Євгеном Кучеревським вилетіти до Стамбула й залагодити всі деталі угоди. Турки заплатили "Дніпру" $100 тис.
На стадіоні "Шукру Саракоглу" разом із Вишневським виступали дворазовий віце-чемпіон світу, німецький воротар Харальд Шумахер, володар "Золотої бутси" турок Танжу Чолак.
Вишневський посів друге місце в опитуванні на визначення найкращого легіонера турецького чемпіонату. Місцева преса дала йому прізвисько: "Легіонер-комуніст". А потім "Фенер" очолив голландець Гус Хіддінк і привіз на позицію центрального захисника свого футболіста.
Вишневський перейшов до"Сарієспору".
— Отримував там 2 тисячі доларів на місяць, — каже пані Ольга. — Гадаю, чоловік був би капітаном команди, якби знав мову.
У 35 років Іван завершив кар"єру. Працював тренером у вінницькій "Ниві", потім повернувся до "Дніпра" на запрошення тодішнього власника клубу Сергія Тігіпка. Претендував на роль наставника команди, але хвороба все перекреслила.
— Ще в 1988-му в Івана побіліла родима пляма. Це було дуже схоже на рак шкіри, — згадує дружина Вишневського. — Згодом лікарі підтвердили — меланома. Через п"ять років почали опухати пахові області, хвороба прогресувала. 1995-го чоловік відчував сильну слабкість. А я до останнього моменту не знала діагнозу. Він усе ретельно приховував, говорив, що просто має проблеми з лімфовузлами. Наприкінці квітня 1996-го Івана паралізувало. Він нікому, окрім мене, не дозволяв перебувати поруч із собою.
У 1993 році дніпропетровське ПТУ N11 заснувало турнір на призи Івана Вишневського. Через три роки його назву довелося відкоригувати на "турнір пам"яті".
— Ці змагання проходять дотепер, — розповідає пані Ольга. — У жовтні 2003-го я заснувала "Фонд Івана Вишневського" для розвитку дитячо-юнацького і дворового футболу.
Старший син Вишневського 26-річний Іван закінчив економічний факультет Національної металургійної академії. У 2003-му відкрив фірму, яка займається оптовим продажем електроустаткування. Молодший, 18-річний Богдан, зараз студент того ж навчального закладу.
1957, 21 лютого — народився у селі Миролюбівка Тернопільського району Тернопільської області
1979 — гравець вінницького "Локомотива"
1980 — одружився з Ольгою, народився син Іван
1983 — перейшов до московського "Спартака"
1984 — перейшов до "Дніпра"
1988 — став віце-чемпіоном Європи, виграв чемпіонат СРСР,
народився син Богдан
1989 — поїхав грати до турецького "Фенербахче"
1993 — почав працювати тренером
1996, 11 травня — помер від раку шкіри
7 
35413
Коментарі