Похмурого жовтневого вечора майже 18 років тому я з батьком і найкращим другом зібралися біля телевізора. У Москві грали Росія і Україна. На 87‑й хвилині матчу ми почули оце "ааааааа, Боже мой" російського коментатора, коли Шевченко ледве не з центра поля закинув за комірець Філімонову. Так стрибали й обіймалися від щастя, що аж попадали на підлогу. Ми з другом одягли футболки "Динамо": я — синю з написом "Шевченко" на спині, Віталік — білу з "Ребровим", і вибігли надвір. Святкувати.
Здавалося, зараз почнуться народні гуляння не тільки в Коростені, а й по всій Україні. Навіть на Донбасі й у Криму. От, справді, так здавалося. Усі співатимуть, стрибатимуть, обливатимуть одне одного шампанським і пивом або й горілкою, чому б і ні, й гасатимуть на машинах, повистромлявши у прочинені вікна прапори й усміхнені фізіономії. Як це зазвичай буває в будь- якій футбольній країні після великих перемог над принциповим суперником. Тобто — ворогом, якщо говорити по правді.
Але вулиця зустріла нас такою ж похмурою вологою темрявою, як і до матчу. Поділитися радістю не було з ким. Ми прогулялися до найближчої дискотеки в будинку культури залізничників біля вокзалу в пошуках таких же щасливих уболівальників. Проте жодного відгуку на свої емоції не отримали. Там на порядку денному стояли всі ті самі буденні питання — сємки, цигарки і "тьоть-Валя, пустіть безплатно на танці". 9 жовтня 1999-го.
Майже сім років по тому, 27 червня 2006-го, ситуація була привабливішою. По-перше, чудовий вечір. По-друге, кілька барів у центрі міста транслювали футбол на літніх майданчиках. Але суперник не той, хоч і 1/8 фіналу Кубка світу. Швейцарію ворогом аж ніяк не назвеш. Запалу на святкування в багатьох вистачило на кілька хвилин після переможної серії пенальті. Далі все за традицією переросло у звичайне змішування міцних напоїв.
Зі Швецією в Києві на домашньому Євро 2012 взагалі якось негарно вийшло: вольова перемога, два голи Андрія Шевченка й багатообіцяючий початок чемпіонату. А вболівальники після матчу розходилися майже мовчки. Здається, шведи — й ті були більш радісні. Дешеве пиво й гарне місто затьмарили гіркоту поразки. Але тому принаймні є пояснення. Потрапити на гру збірної на домашньому чемпіонаті було багато охочих, квитки розігрували на сайті УЄФА. У цій лотереї не завжди перемагали ті, хто палко вболіває. Здебільшого то були випадкові люди.
Не вміємо ми радіти перемогам.
І от що цікаво. Радіти звитязі над футбольною збірною Росії ми зможемо лише після військової перемоги. Адже до того нас "розводитимуть" на всіх жеребкуваннях. Можливо, тоді й навчимося робити це самовіддано.
9 
35413
Коментарі