Улітку минулого року один із лідерів київського "Динамо" початку 90-х Сергій Ковалець, 37 років, зіграв свій прощальний матч. І одразу перейшов на тренерську роботу. Допомагає Мирону Маркевичу в "Металісті". У неділю харків"яни відіграли виїзний матч проти столичного "Арсеналу". Ковалець залишився в Києві ще на день. У компанії друзів та доньки завітав до ресторану "Ацтек", куди і запропонував під"їхати.
До тренерства готували себе заздалегідь?
— Ще коли грав у запорізькому "Металурзі", Мирон Маркевич, тодішній тренер цієї команди, доручав проводити передматчеву розминку. Він повернувся з Леверкузена, де проходив стажування в місцевому "Байєрі". За програмою "Байєра" ми тоді й працювали. Рік тому Маркевич знову зателефонував і запитав, чи не хочу бути його помічником у "Металісті". Навіть не роздумував: Мирон Богданович багато чого дав мені в житті. Якби не його мудрість, у "Динамо" я міг би і не потрапити.
Що за історія?
— У 1989 році повернувся з армії. Грав за хмельницьке "Поділля" в Маркевича. І непогано грав: надійшли пропозиції з "Дніпра", тодішнього чемпіона СРСР, та "Шахтаря". Кучеревський, наставник "Дніпра", заслав свого представника Рохуса Шоха до Красилова, де жили мої батьки, щоб ті посприяли у вирішенні питання. А Маркевич порадив: "Зачекай, будуть кращі пропозиції". І справді: за вісім турів до кінця чемпіонату СРСР у другій лізі, де грало "Поділля", приїхав від Лобановського Базилевич і сказав: "Ми тебе чекаємо". З самим Лобановським зустрівся вперше 20 жовтня 1989 року. "Упевнений, ти будеш грати у хороший футбол в нашій команді", — багато Валерій Васильович не говорив.
І ви, і Маркевич — вихідці із Західної України. Не важко працювати у Харкові?
— Немає проблем. Маркевича тут поважають. Бо "Металіст" грає у чесний та видовищний футбол.
Чесний? Президент львівських "Карпат" Петро Димінський заявив, що його команда грала договірні матчі, коли тренером був Маркевич.
— Петро Димінський — керівник, який нічого не тямить у тренерській роботі. Але постійно в неї втручається. Ясно, що Димінському Маркевич не подобався, бо той сам визначав склад на матч, а не слухав "цінні" поради президента.
А є стимулювання з третьої сторони?
— Ну, цього не приховаєш. У недавньому матчі з "Динамо" конкурент киян — "Шахтар" нас стимулював.
Чому ви перейшли з "Динамо" до "Дніпра" 1995 року?
— По-перше, новопризначений тренер столичної команди Володимир Онищенко після того як я пройшов збори, заявив, що не бачить мене у колективі. Не ті кондиції, мовляв. По-друге, атмосфера в команді була несприятлива. На тренуваннях футболісти могли лаятися, ветерани кричали на молодих. Причому тривало це давно: ще з 1992-го, коли ми програли чемпіонське звання "Таврії". Стомився від цього. Звик, що при Лобановському до відвертих конфліктів справа не доходила.
Димінський — керівник, який нічого не тямить у тренерській роботі
Хто міг кричати? Капітан команди — Лужний?
— І він також. На молодого Шевченка, зокрема.
Чи правда, що у вересні 1994-го перед матчем "Динамо" — "Спартак" футболісти вимагали відставки тренера Сабо?
— Абсолютна. Я був серед них. Нічого не маю проти Сабо-професіонала. Дисциплінований, не п"є, не палить. Але на тренуваннях часто виходив із себе, обирав не ті методи, щоб довести свою правоту. Пішли ми до президента Григорія Суркіса. Виклали свою позицію. "Я подумаю", — відповів він. Через кілька днів приїжджає на базу: "Я вирішив. Сабо залишається".
У "Дніпрі" ви грали під керівництвом німецького фахівця Бернда Штанге. Він відрізнявся від українських тренерів?
— Суттєво. По-перше, дозволив дружинам і дітям на базу приїджати. Щоб так учинив Лобановський? "Хочу, щоб ваші сім"ї бачили, як ви гроші заробляєте", — казав Штанге. По-друге, штрафував за запізнення на тренування, за непомиту форму чи м"яч — символічно, на один долар. Я впродовж роботи з Штанге заплатив 24 долари.
Після "Дніпра" ви грали у голландському "Твенте". Адаптувалися легко?
— Дуже. У Західній Європі — повна свобода. Об"їздили з сім"єю практично всі країни Шенгенської зони. І ніяких тривалих зборів.
Ковалець розповідає, що 1990-го "Динамо" поїхало на турнір до Китаю. Там за порадою покійного тренера Віктора Колотова Сергій підійшов до дерева і постукав по ньому тричі. За повір"ям, це гарантувало народження сина. Ковалець загадав спадкоємця собі, брату та другу. І виграв три ящики шампанського — бо посперечався з родичами. Ті були впевнені, що у родині Ковальців народяться доньки.
Сергій Ковалець народився 5 вересня 1968 року в селі Чехово Роздальнинського району Кримської області
1988 — одружився з Анжелою Камишною
1989 — перейшов до київського "Динамо", народилася донька Аліна
1990 — став чемпіоном СРСР
1993 — народився син Кирило
1995 — закінчив Київський інститут фізкультури, перейшов до "Дніпра"
1997 — перейшов до голландського "Твенте"
1998 — народилася донька Дарина
2005 — асистент головного тренера "Металіста"
3 
1
Коментарі