62-річний тренер Леонід Колтун, приятель Валерія Лобановського, нині безробітний. Колишній наставник волгоградського "Ротора" та тернопільської "Ниви", представник тренерського штабу "Дніпра" та пітерського "Зеніту" пояснює це тим, що випав із тренерської орбіти, бо поїхав у свій час працювати до Китаю.
Із Колтуном ми зустрілися в одній із київських кав"ярень на Русанівці, де мешкає тренер. Він одразу запропонував мені келих коньяку. Відмова його здивувала: "Що ж ти за журналіст, якщо не вживаєш спиртного?". У результаті ми пили зелений чай. Бесідували російською три години.
Не маєте запрошень з українських клубів?
— Жодного. Про мене вже всі забули. Це й не дивно. Дивіться: Олег Таран тільки взимку прийняв "Кривбас", а до цього провів чотири роки без тренерської роботи. Сидять удома Микола Павлов, тренер срібного "Дніпра"-1993, олімпійський чемпіон Женя Яровенко. Та й немолодий я уже. Узагалі, творча відпустка — це не так і погано. Поправив здоров"я після Китаю. Далися взнаки місцевий вологий клімат, специфічна їжа.
Як ви опинилися в Азії?
— Випадково. В одному з ресторанів Києва зустрівся з професором, який в інфізі викладає. У нього в аспірантурі працював китаєць, який мав відношення до клубу "Санті" з міста Нанкін.
Потрібен був тренер. Мене по телефону переключили на китайця. Він запитав, чи готовий я летіти на Схід. Я погодився. Візу він мені зробив за годину. Наступного дня я вже був у літаку.
І як Нанкін?
— Рядове китайське місто. 5 мільйонів мешканців. Туристів може привабити хіба що міська стіна — найдовша в світі. Тягнеться вона на 33 кілометри. "Санті" тоді перебував у першій лізі китайського чемпіонату. Мене там зустріли вороже. Президентом клубу був відомий місцевий мафіозі. Улаштував мені кілька перевірок, шукав недоліки в кваліфікації. Не знайшов. Підписав контракт на чотири місяці. Потім ще шість разів наново підписували угоду. Такі вже ці китайці, люблять перестраховуватися.
У Пітері мені платили три тисячі доларів, у Запоріжжі — тисячу
Які труднощі мали у роботі?
— Погано запам"ятовував футболістів. Здавалося, що в усіх одне обличчя. Згодом став їх розрізняти. Але клімат особливий — плюс 40 градусів у затінку! А ще — добовий графік: сніданок — о 8-й ранку, вечеря — о 6-й вечора.
Команда прогресувала?
— У другому колі піднялася із 7-го місця на 1-ше. Я налагодив дисципліну, дав тактику. Тренування зробив інтенсивнішими, але менш тривалими. У Китаї дивувалися з наших успіхів. Навіть судити матчі "Санті" вперше за-просили арбітрів із сусідньої Кореї. Взагалі із суддями проблема у Піднебесній була. Вони брали хабарі. Але змінилося керівництво футбольної федерації. Запропонувало повернути всі гроші, які судді брали від клубів. Інакше, якщо попадешся, сядеш у в"язницю. Принесли майже 2 мільйони доларів. Один арбітр не повернув 40 тисяч доларів і, по-моєму, помер за ґратами.
Хто спонсорував "Санті"?
— Компанія, яка спеціалізувалася на судно- та автобудівництві, легкій промисловості. Я заробив за два роки в Китаї набагато більше, ніж за всю кар"єру. Платили стільки, скільки обіцяли. Гроші переводили щомісяця 28 числа на банківську картку. Погано тільки, що мови так і не вивчив. Окрім перекладача, не було з ким і поспілкуватися.
Правда, що ви — перший футболіст "Дніпра", якого викликали до збірної СРСР?
— Так. У 1974-му Костянтин Бєсков викликав мене на виїзний поєдинок відбірного турніру чемпіонату Європи проти ірландців. Я сидів у запасі, на воротах стояв Володя Пільгуй із московського "Динамо".
Чому в 1991-му ви пішли з "Дніпра" до волгоградського "Ротора"?
— У Дніпропетровську навколо команди розгорівся скандал. Не розповідатиму про нього, бо того, з ким зіштовхнувся, уже немає в живих. (Колтун має на увазі тодішнього тренера "Дніпра" Євгена Кучеревського. Напередодні матчу 1/4 фіналу Кубка чемпіонів-1990 проти "Бенфіки" Кучеревський продав провідних гравців — Лютого, Шахова, Чередника. Колтун дорікнув йому за це. — "ГПУ"). Я узяв із собою до Волгограда Ледяхова, Геращенка, Яровенка, Гудименка. Команда виграла чемпіонат СРСР у першій лізі, але преміальних — 5 тисяч доларів на кожного — ми так і не отримали. Я прийняв запрошення з Полтави, але пробув там 9 днів. Дуже мало грошей платили. А в Тернополі та Миколаєві спонсори відмовлялися від команд. Ще недовго працював у Житомирі. Не вжився з президентом "Полісся" Заєю Авдишем. Недаремно ж кажуть: суддів та тренерів треба перевіряти по Житомиру.
До "Зеніту" хто запросив?
— Тодішній тренер команди Анатолій Бишовець. Він працював зі збірною СРСР. Я готував для нього воротарів до матчу відбору Євро-1992 проти Італії. Зіграли тоді 0:0. Був у Бишовця селекціонером по Україні. Привіз Поповича з Кривого Рогу, запоріжця Вернидуба. Максимюка знайшов у Івано-Франківську. "Зеніту" футболісти діставалися за смішними цінами. Вернидуб обійшовся у 30 тисяч доларів, Попович — у 70 тисяч. Я пішов із "Зеніту" до запорізького "Торпедо", бо Бишовець очолив збірну Росії. Втратив у грошах: у Пітері мав 3 тисячі доларів, а в Запоріжжі — тисячу. І ту не платили. Команда мешкала взимку на базі й харчувалася гречаною кашею. Але жодної гри не продали. Довго так тривати не могло. У 1999-му повернувся до "Дніпра". Тоді команда боролася за виживання. Хотів зустрітися з її власником Ігорем Коломойським, попросити грошей на посилення. Але мене не прийняли. Контракту я не мав, працював за джентльменською угодою. Плюнув та поїхав до Києва, де вже купив квартиру. Через рік на мене чекав Китай.
1944, 7 вересня — народився у Харкові
1970 — зіграв перший матч за "Дніпро"
1996 — помічник Анатолія Бишовця у пітерському "Зеніті"
2000 — прийняв китайський клуб "Санті"
2006 — став консультантом волгоградського "Ротора"
Одружений, має доньку
3 
1
Коментарі