Відновлений минулими вихідними чемпіонат України з футболу мене особисто вразив зовсім не грою, яку показали команди-учасниці. Вразили трибуни київського стадіону. І не тому, що не були, як зазвичай, напівпорожніми. Приблизно три чверті місць було зайнято. Над спортивною ареною вперше за останні років десять не стояв шум пластмасових дудок, які всі ці роки були не зовсім привабливою візитівкою вітчизняних спортивних арен.
Уперше дудки на стадіоні я почув ще хлопчиком по телевізору під час трансляцій футбольних матчів з-за кордону. Це тоді було для нас чимось неймовірним. Як наслідок, ми з друзями спочатку принесли на стадіон піонерський горн, який у нас міліція відібрала після першого ж "сигналу". Довелося довго просити дядю-сержанта, аби віддав нам після матчу взятий зі школи піонерський реквізит. Згодом хтось дістав трубу, яку використовували залізничники. Вона була маленька, і ми ховали її під одягом одразу після того, як подуділи.
У нові часи відносна свобода й ринкова економіка принесли на наші стадіони копійчані пластмасові дудки. Я купив якось таку дудку синові. Дудка склякла за один вечір. Згодом кількість дудок на стадіоні стала рости в зворотній пропорції до кількості глядачів, створюючи хоч який гамір на майже порожніх трибунах. Коли ж дудіти починав заповнений вщерть на міжнародних матчах центральний стадіон...
Першими від дудок відмовилися в Росії. Було незрозуміло, як їм там це вдалося
Тим часом за кордоном дудки вийшли із моди. Тамтешні уболівальники співали пісень (британські), вигукували гасла і розгортали банери (італійські), свистіли та розмахували білими носовичками (іспанські)... А какофонія пластмасових "духових інструментів" надовго стала ознакою стадіонів колишнього СРСР. Першими від дудок відмовилися в Росії. Було незрозуміло, як їм там це вдалося.
А спосіб виявився простим. На футбол у неділю в Києві з дудками просто не пропускали. Усе обійшлося мирно і без протестів. Елементарна заборона, супроводжувана суворим контролем, виявилася для наших людей більш дієвою, ніж численні заклики до уболівальників не дудіти. І став наш футбол на слух практично таким, як у Європі.
Залишилось небагато. Зробити його таким, як у Європі, не тільки на слух, а й на вигляд. Додаткових телекамер під час трансляцій для цього, гадаю, буде замало. Слід і саму гру у футбол на наших стадіонах зробити не такою нудною, як оте пластмасове гудіння. Може, знову міліція допоможе? Переконає футболістів перед виходом на поле, що так, як раніше, грати не можна? Своїми методами. Тими ж самими, якими переконали глядачів не гудіти в дудки!
4 
1
Коментарі
2