Сабо розбив ногою двері в столиці Австрії

7 серпня 1996 року київське "Динамо" програло в Відні місцевому "Рапіду" - 0:2 в матчі-відбору до Ліги Чемпіонів.

Багато хто вірив, що "Динамо" після дискваліфікації і "шубного скандалу" цілком під силу гучно заявити про себе в Лізі чемпіонів. Тим більше що битий рік тому "Панатінаїкос" виграв свою групу, а тому порівняння і аналогії напрошувалися самі собою. Рідкісна на ті часи фінансова стабільність перетворила "Динамо" в найсильніший колектив на просторах колишнього СРСР і всі чекали, що кількість перейде в якість і на євроарені.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Cабо розповів, що він думає про Шевченка та збірну України на Євро-2016

У 1996-му році команда в Києві дійсно підібралася потужна. Воротарі: Ігор Кутепов і Олександр Шовковський, польові гравці: Юрій Дмитрулін, Сергій Беженар, Олександр Головко, Микола Волосянко, Віктор Леоненко, Андрій Шевченко, Віталій Косовський, Юрій Максимов, Юрій Калитвинцев, Сергій Ребров, Євген Похлебаєв, Василь Кардаш, Дмитро Михайленко, Владислав Ващук, Олег Лужний, Андрій Гусін, плюс щойно придбані два лідера мінського "Динамо" Валентин Белькевич і Олександр Хацкевич.
Недарма влітку 1996 року київське "Динамо" визнавалося всіма неформальним лідером СНД. Взимку був виграний Кубок СНД, який в ті роки котирувався дуже високо. А гостями цього турніру завжди були високопоставлені чиновники УЄФА. У фіналі кияни здолали чемпіона Росії Владикавказ "Аланію" Валерія Газзаєва, завдяки переможному голу Андрія Шевченка (1:0). Чемпіонат України був виграний більш ніж впевнено. Фінішував другим за киянами одеський "Чорноморець" був без особливих питань обійдений на шість очок (79 проти 73). Ось з таким багажем кияни, прощені УЄФА, підійшли до старту в Лізі чемпіонів. Коли став відомий суперник київського "Динамо" по кваліфікації Ліги чемпіонів, віденський "Рапід" з Австрії, команда перебувала на зборах у Швеції. Нічого не заважало і нічого не відволікало від футболу.

У ті роки в основну сітку найпрестижнішого клубного турніру "Старого світу" безпосередньо потрапляли чемпіони своїх країн першої вісімки в таблиці коефіцієнтів УЄФА. Решта вісім щасливчиків групового етапу Ліги чемпіонів визначалися в кваліфікаційних матчах найсильніших команд країн з 9 по 24 місце. Всі, хто знаходилися нижче, стартували в Кубку УЄФА. Облік йшов за станом на євросезон 1990/1991 - 1994/1995. А Україна якраз і посідала останнє прохідне 24 місце. Після розвалу СРСР його правонаступницею стала Росія, а тому всі переваги, досягнуті радянськими клубами (і, звичайно ж, українськими), йшли в її залік. Незалежна Україна мала в своєму активі всього три євросезону, в кожному з яких набирала трохи більше трьох балів - 3.666 і двічі по 3.333. Тому і 24-е місце.

Але вся ця математика не мала ніякого значення. Київське "Динамо" в протистоянні з "Рапідом" спочатку вважалося безперечним фаворитом. У англійських букмекерів ставки на успіх українського чемпіона приймалися 1/4, а шанси найсильнішого клубу Австрії на перемогу - 1/75. І це незважаючи на те, що в попередньому Кубку володарів кубків сезону-1995/1996 "Рапід", здолавши один за іншим румунський "Петролул" - 3:1 і 0:0, португальський "Спортинг" - 0:2 і 4:0, московське "Динамо" - 1:0 і 3:0 і голландський "Фейєноорд" - 1:1 і 3:0, тільки в фіналі у впертій боротьбі поступився французькому "Парі Сен-Жермен" - 0:1.

По всій Україні з приводу зустрічей чемпіона країни з "Рапідом" панував неприкритий оптимізм. Підставами для нього вважалися як нинішні кондиції "Динамо", так і статистика - кияни вже двічі обігравали "Рапід": навесні 1986 го (4:1 і 5:1) і восени 1992-го (1:0 і 2:3). "За всієї поваги до австрійців, ми повинні їх проходити", - звучали самовпевнені заяви начальника команди київського "Динамо" Миколи Павлова. "Рапід", до речі, дуже серйозно підійшов до підготовки до поєдинків з киянами. Навіть матч на Суперкубок Австрії зі "Штурмом" з Граца тренер Ернст Докупіл оголосив типу товариського: "Ми не збираємося переповнювати скарбничку внутрішніх титулів. Вся підготовка команди спрямована на виступ в Лізі чемпіонів. Ми з повагою ставимося до українського чемпіону, але мої хлопці впевнені, що киян можна і потрібно обігрувати".

Напередодні матчу в Австрії у динамівців була серйозна втрата. Травмувався молодий Андрій Шевченко. Але ж і без стрімко прогресуючого талановитого нападника було кому грати. Його місце посів сам Віктор Леоненко.

7 серпня 1996 року в стадіоні "Ернст Хаппель" у Відні був аншлаг - 29 500 глядачів. Всі вони стали свідками повної безпорадності фаворита. Ні, моменти динамівці мали. Навіть в перші хвилини виглядали активніше господарів поля - тільки цієї активності вистачило ненадовго.

А потім була дитяча помилка Похлебаєва, який після подачі кутового у воротарському майданчику накинув м'яч прямо на голову Штумпфу - 0:1 вже на 7 хвилині матчу. Після цього гра у киян повністю розладналася: Кардаш, Дмитрулін і Похлебаєв раз заразом робили дитячі помилки, розгубився Калитвинцев, Максимов постійно помилявся в передачах, фланги майже не працювали. Загалом, тихий жах для шанувальників київського "Динамо", яких тоді в Україні тоді було більшість.

Ще й головний арбітр матчу швед Андерс Фріск почав чудити. Спочатку він не призначив стовідсотковий пенальті за фол проти Реброва в штрафному майданчику, а потім не вилучив уже покійного Трифона Іванова за фол останньої надії проти Віктора Леоненка. Але якби це сталося, то болгарин в Києві б не грав. Але від долі не втечеш. До речі, Беженара за фол останньої надії Фріск в середині другого тайму погнав з поля. А на передостанній хвилині вийшов на заміну Гуггі своїм несподіваним ударом застав зненацька досвідченого Кутепова - 0:2.

Наші ЗМІ не написали про потворну поведінку на післяматчевій прес-конференції головного тренера команди київського "Динамо" Йожефа Сабо.

Австрійська газета Kurir обурювалася: "Після матчу відбулося словесне догравання. Київський тренер пінився на вході в конференц-зал. Він прошипів щось про катастрофу:" Нас в Європі не чекають. Навряд чи в матчі-відповіді "Динамо" дозволять вийти в Лігу". Гра в Києві насправді зайва, "тому що у нас немає шансів". При цьому він посилався не на відставання в рахунку, не на сильну ГРУ "Рапіда", а на суддів. Те, що Сабо говорив на "Пратері/Ернст Хаппелі", ще ніколи не звучало у Відні з вуст офіційної особи. Вони намагаються зобразити із себе мучеників. Але протест проти дій арбітра Фріска має стільки ж шансів, скільки удар по воротах з відстані 70-ти метрів. Перед тим як провести дику словесну атаку на прес-конференції, тренер при вході в приміщення стадіону зі злості розбив скляні двері.

×