— Ніколи не вигравала. Я невезуча. А тут розгортаю газету й бачу, що виграла аптечку, — говорить 50-річна Наталія Червонюк із села Ропотуха Уманського району на Черкащині.
"Газету по-українськи" передплачує п'ять років. Подарунок із редакції їй надіслали поштою.
— Раніше виписувала номер із програмою. Цього року вирішила передплатити новий, де друкують корисну інформацію про дім, здоров'я, їжу і сад-город, — розповідає Наталія Володимирівна. Вона народилася в Ропотусі.
— Мене, брата Юру й сестру Марію виховувала мати. Працювала дояркою. Ми змалечку бігали на ферму допомагати. З четвертого класу доїла корів. Було 50 голів. Деякі не давалися, присоски доїльного апарата збивали задніми ногами. Їх доводилося видоювати вручну. Допомагали матері на городі. Пасли корову, заготовляли сіно. Це було правильне виховання.
Брат із сім'єю переїхав в Умань, працює в ливарному цеху. Сестра — вихователька, живе в російському місті Калузі, — говорить Наталія Володимирівна.
У Канівському культосвітньому училищі вивчилася на бібліотекаря.
— Вийшла заміж у сусіднє село Громи. Народила сина Олександра. Чоловік був гончарем. Я по спеціальності працювала недовго. Трохи робила в школі прибиральницею, потім реалізатором на базарі. З чоловіком розлучилася. Син залишився в Громах. Він художник-кераміст. Живе в цивільному шлюбі з невісткою Машею в її батьків.
Я переїхала в рідну хату. Влаштувалася начальником пошти й листоношею. На всіх нарадах кажу, що мої пенсіонери найкращі. Їх у мене на обслуговуванні 140. Протяжність села — 12 кілометрів. Ходжу пішки.
Люблю співати, сіяти квіти й в'язати. Біля хати вже немає місця. Все в ромашках. А в садку насіяла дикорослого маку й косариків. У мене там, як у заповіднику, — каже Наталія Червонюк.
3 
1
Коментарі