- Мав розмову з рекрутеркою одної з харківських ІТ-компаній, яка розказувала про переїзд у Львів їхнього офісу і запрошувала на роботу, - написав 32-річний львів'янин Юрій Наумко в соцмережі. - Робила це російською мовою, і на моє зауваження, що якщо вони хочуть працювати в Львові, то тут так не прийнято, прямим текстом заявила щось типу: "страна єдиная, ви ітак всьо чудєсно понимаєтє, будем і в львове говорить по русски, тем болєє что весь менеджмент будет із харькова". Нам справді цього треба? Ми маємо тішитися що "кращі люди зі сходу" переїдуть до нас? - веде далі випускник львівського університуту. - Очікується, що люди, які тікають у регіон, який їм здається кращим, мали би підлаштовуватися під нього. Мова лише один з маркерів. Є суттєва різниця між "розмовляти російською" і "розмовляти російською з принципу". Замість втікати до Львова від Дикого Сходу друзі наші східні хочуть привезти Дикий Схід до нас", - зазначає Наумко.
Я прожив у Львові 16 років. Вже двічі був у ньому й цьогоріч. І дійсно чув на вулицях, як ніколи, багато російської.
Крім усе більшої кількості просто туристів, до Міста Лева тепер їздять сотні студентів зі східноукраїнських міст у рамках акції "Зі Сходу на Захід". Крім них, у "фашиствующем" Львові знайшли прихисток кримські татари та інші втікачі зі Сходу.
- Забагато ненормальних людей у Мелітополі знають мої погляди й адресу проживання, - пояснив один із таких на гаївках у Шевченківському гаю - львівському музеї народної архітектури під відкритим небом.
Після перших відвідин Львова молоді люди лишають як правило такі відгуки:
"Это было просто невероятно! Ради таких эмоций стоит жить... Немножко завидно стало, так как еще раз убедилась,что люди ЖИВУТ! они не закрыты в "коконы". Все идут на контакт, все открыты. Они, не так озабочены своей внешностью и так далее. Очень много творческих людей... И, что не мало важно, человек принимает твою точку зрения, твои взгляды и т.к не смотря на то, похожи ли они с его. Все очень адекватные и лояльные. Нельзя не заметить, что очень вкусная еда" - написала Анна Иванова на спільноті "Зі Сходу на Захід" у мережі Вконтакті.
"Никто мне и слова не сказал за то, что я разговаривал на русском языке все время... не было даже малейшей агрессии или неприязни", - там же відгукнувся донеччанин Богдан Карасев.
Також можна зустріти фрази на зразок "После поездки остался не только приятный осадок, но и грусть, ведь так сложно было уехать".
Але доля повелась так, що багато українців таки перебираються зі Сходу на Захід - уже не в гості, а на більш-менш постійне місце проживання.
- Від директорів закладів харчування чую, що дуже багато молодих приходить у пошуках роботи, на офіціантів. В основному - чоловіки. Багато кримських, власне. Щоправда, більшість, у кращих традиціях кримського сервісу, після домовленості на роботу так і не виходять, не пояснюючи причин, - розповідає директор львівської маркетингової агенції Pure Роман Матис, 36 років.
- За кілька днів до того, як у Києві сталися заворушення на вулиці Грушевського, з Донецька почав тікати великий бізнес" - розповідає донедавній мешканець того міста Антон, який зараз перебрався до столиці. Прізвища не називає. Йому 30 років, у Києві продовжив працювати в організації, яка допомагає людям переселитися з ділянок бойових дій в інші терени України. - Донецький "Майдан" та інші великі торгові центри ще при Януковичу виставилися на продаж. Один мій розумний друг зразу сказав, що "регіонали" тікають. В економічному плані для регіону настає безвихідь", - впевнений хлопець. Тепер же, за його словами, тікають не тільки "регіонали", а й звичайні жителі. Як правило - ті, що більш обізнані та дієві.
- З айтішників знаю тільки одного, який не виїхав. А знаю багатьох програмістів, бо сам працюю в цій сфері. Та й тому одному теж сказали, що фірма буде переїжджати, здається, у Львівську область", - каже колишній донеччанин. Зараз на його батьківщині можна купити нерухомість за безцінь. Але з тих, хто покидає місто, повернуться, за прогнозом Антона, далеко не всі.
"Якщо там закриті банки, по всіх бутіках на перших поверхах головної вулиці - розпродаж і здача в оренду, то попиту нема. Я б не купував дім у місті, яке от-от бомбануть, - зізнається уродженець Донецька.
Разом з тим, саме у Львові з його знайомих - тільки кілька земляків транзитом. Їдуть до Польщі.
"Ми з організацією, яка виникла в Донецьку, допомагаємо біженцям. До Львова переселенців не дуже й запрошують. Кличуть у Запоріжжя, Харків, у Центральну Україну, в Крим навіть", - каже волонтер.
Не дуже кличуть, а подекуди й випроваджують. Різкою заявою трохи наробив галасу секретар міськради Дрогобича, що на Львівщині, Роман Курчик. Доповідаючи про те, скільком сім'ям і дітям його місто дало притулок, він гостро висловився про східняків-мужчин:
- А здорові чоловіки зі сходу країни, будьте добрі, повертайтеся назад, захищайте кордони країни. Наші хлопці їдуть туди, віддають своє здоров'я, свої життя. Того ж чекаємо і від вас", - наголосив Курчик.
Проте, що б там хто не казав, кожна людина має право жити там, де їй подобається. Бачачи, як на майже мільйонному місті позначається приплив якихось тисяч російськомовних, я пригадую, що коли в Києві закінчується футбол, то ще до самої ночі в різних його кутках зустрічаю людей зі символікою команд. При тому що стадіон "Динамо" вміщає всього 17 тисяч глядачів, "Олімпійський" - 70, але рідко буває повним. Та й навіть не половина вболівальників одягає на себе командні шалики та футболки.
Якщо відвідувачі стадіону цілий вечір настільки помітні у кількамільйонному Києві, то цілком ясно, звідки аж стільки російської мови в неповному мільйоннику. Але також це наштовхує на деякі мрії: якби ж то таку мовну стійкість сотням тисяч заробітчан та інших західняків, яких доля закидає до Києва і східніше...
3 
1
Коментарі
2