Валентина Шапран із Миргорода має 30-літній педагогічний стаж. Працює в середній школі учителем російської мови та зарубіжної літератури. Російську філологію вибрала, бо в шкільні роки мала вчителя, котрий гарно й цікаво пояснював свій предмет.
Пригадує, 1982 року, по закінченні інституту, скерували працювати в село. Мала ставку 110 рублів і ще понад 10 рублів доплачували як учителеві російської мови. При вивченні російської в класах, де було більше 15 учнів, існував поділ на групи. Учителям української мови таких привілеїв не було.
Коли відмінили предмет "російська література", то жінка потратила майже 3 роки, щоб навчитися формувати думки українською мовою. Але про це не шкодує. Видала 2 збірки віршів, переважно українською, пише сценарії шкільних заходів та урочистостей.
"У свій час російську літературу викладала. З часом вона стала частиною світової. То і для учителя, і для учнів настали страшні часи. От, вивчаємо "Дон Кіхота". Переклад на українську мову – це просто жах. Чомусь твори зарубіжних письменників прагнуть перекладати із російського перекладу. Втрачається не просто красота стилю мовлення, образність мислення головних героїв, а й самобутність художнього твору", - пояснює.
А твори російських письменників, яких біля 20 відсотків від загального шкільного обсягу, варто, каже, читати без перекладу. В іншому випадку відчути естетичну насолоду, стиль викладу думок того ж Чехова чи Достоєвського неможливо.
Крім того, учням для вивчення пропонують твори зарубіжних письменників, але зовсім різних перекладачів. Та й ці твори у шкільних бібліотеках в одному-двох екземплярах.
"От, аналізуємо на уроці "Кримські сонети" Адама Міцкевича. В одному перекладі один текст, а в іншому думку викладено вже зовсім в іншому ракурсі. І що дитина має думати про сам твір та його зміст?".
Є ще одна надзвичайна проблема. Сидять, за її словами, у міністерстві освіти дяді та тьоті і лобіюють роками іноді абсолютно бездарні переклади. Потім книги відповідних авторів нав'язують школі як обов'язкові для вивчення. Але чомусь ці дяді і тьоті забувають про таке поняття, як підручник-хрестоматія для учнів, де б були зібрані в одній книзі всі твори, котрі вивчаються у школі.
Виявляється, до 8 класу підручники зарубіжної літератури, крім відомостей про письменників, аналізу їхніх творів, містять і тексти цих творів. Але вже для 9–11 класів у підручниках друкують лише критику. Якщо це невеликі поезії, то діти знаходять їх в Інтернеті. А прозові твори залишаються поза увагою учнів.
Вважаю, треба створити експертну комісію для вироблення концепції подачі зарубіжних творів із подальшим створенням хрестоматій і для учнів 9–11 класів.
2 
1
Коментарі
18