Генералка й полковниця: чи потрібні фемінітиви у військових званнях

Повернення фемінітивів в українську мову викликало жваву дискусію, чи треба їх вживати у військовій сфері. Як правильно називати жінку-генерала чи полковника. Чи природно звучить "генералка" чи "полковниця".

Чи є необхідність у таких змінах, і як вони впливають на сприйняття військових звань, розповіла NV доцентка кафедри філології Українського католицького університету, укладачка Вебсловника жіночих назв української мови Олена Синчак.

Провідниками інформації в цьому питанні є українські медіа, які допомагають в тому, щоб гендерної рівності було більше, і фемінізують назви військових чинів, які серед самих військових не є фемінізованими, каже мовознавиця.

"Проте стандартизація цих назв мала би відбуватися на належному рівні. Це мала б робити Національна комісія зі стандартів державної мови за участі фахівців і фахівчинь з галузі. Тобто тут мали би залучати військовослужбовиць, які обіймають високі чини в армії", - зауважила мовознавиця.

Тож саме ці установи мали б бути долучені до стандартизації назв і вибрати ті, які будуть прийнятними, додала Синчак.

"Через те, що такої фемінізації на найвищому рівні ми не маємо, вона відбувається на рівні низовому. Я думаю, що це теж непогана річ, яка свідчить, що багато речей відбуваються на демократичному рівні. Можливо, це спричиняє більше хаосу. Але, разом з тим, завдяки медіа у нас є і полковниці, і лейтенантки, і підполковниці, й генералки", - зазначала Олена Синчак.

Вона навела приклад, коли медіа згадують українську військову діячку Олену Степанів, називаючи її "першою українською полковницею", а також інших жінок, які були січовичками.

"Це цікава історія: жінки були дуже активні в радянській армії, обіймали різні посади - не завжди високі, але, приміром, танкістками чи снайперками були. Та радянські словники цього не показують", - нагадала мовознавиця.

За її гіпотезою словники після війни теж працювали на користь того, щоб "одомашнювати" жінку, а її досягнення в тих "не жіночих" сферах не показувати.

"Та сьогодні потреба в цих словах, очевидно, зросла, і ми маємо відзначати досягнення жінки, які вона робить ціною своєї крові. Тож ці слова знову повертаються, і виникає питання, як їх утворювати, - каже Синчак.

Такі назви як "січовичка" або "оунівка", в радянських словниках відзначені не були, бо, очевидно, це були люди, які боролися з Радянським Союзом. Та сьогоднішня тенденція показує, що за подібними моделями ми утворюємо схожі назви: гвардійка, нацгвардійка, госпітальєрка, тероборонівка, азовка, зауважила укладачка словника.

Мовознавиця визнала, що одне зі слів, яке сьогодні викликає суперечки - фемінітив від слова "пілот".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Військовий" чи "військовик": як називати захисників правильно

"Мовляв, "пілотка" - це головний убір, а не фемінітив. Але насправді ми маємо давнє слово, яке забули - "летунка". Це та ж сама "льотчиця", яку нам підкинули з російської мови. Воно зараз, на жаль, дуже рідко вживається", - зазначила Синчак.

Вона також спростувала думку про те, що військові назви нібито погано фемінізуються.

"Але якщо ми подивимося на спорт, то побачимо, що як тільки з'явився новий вид спорту, від нього уже можна утворити фемінітив. Тому що активність жінки у спорті винагороджується, заохочується. Ми хочемо, щоб наші спортсменки мали більше медалей, щоб вони перемагали, ми хочемо, щоб жінки в спорті були дієвими. Я думаю, так само ми хочемо, щоб жінки були активними у інших сферах діяльності", - провела паралелі Синчак.

Ми, очевидно, не бажаємо жодних активностей на війні ні чоловікам, ні жінкам. Але якщо така активність є, це справедливо, що мова її відзначає. У нас досі є це радянське лекало, нібито багато жіночих назв - розмовні, тож їх треба використовувати у розмовній сфері, резюмувала мовознавиця.

×