25 червня в Донецьку не без пригод, але все ж таки відбулась презентація книжки мовознавця й чільного політичного діяча ВО "Свобода" Ірини Фаріон "Мовна норма: знищення, пошук, віднова".
Кажемо "не без пригод", бо проведенню заходу цілком очікувано спробували завадити. Заблокувавши один зі входів до конференційної зали, два-три десятки молодиків, вбраних у символіку комуністичної партії, деякий час посвітили на камеру лицями та вже звичними антифашистськими гаслами, а тоді, якраз о 15 годині, коли мала була розпочатися прес-конференція, спробували ввірватися до приміщення. Втім, штовханина, влаштована ними, тривала недовго. Розрахована на сто осіб конференційна зала ввібрала принаймні в півтора рази більше. Вчасно зреагувавши, присутні витиснули молодиків за двері та зачинили їх на засув. Деякий час розпашілі "червоні" ще стукали в двері, підігріваючи градус події – утім, цим лише надихнули й без того завжди екзальтовану Фаріон на палку передмову.
"Як я прийшла до цієї праці? – запитує Фаріон і тут-таки відповідає, пригадуючи події 80-тирічної давнини. – Ця праця впритул зв'язана з тими, що сьогодні при вході сюди мене гризли за руки, копали в ноги, видирали мені із рук торбу. Коли вони це робили, я згадала про п'ятдесят українських науковців, які у 1929 році на конференції в Харкові напрацювали перший соборний український правопис. Їх усіх знищили! Мене сьогодні тільки покопали, а їх знищили! Живими залишилися лише троє, які повернулися в Галичину. Їх розстріляли за те, що вони напрацювали питомі норми нашого правопису – фонетичні, морфологічні, синтаксичні, лексичні і словотвірні. Отже, який простий висновок можна зробити? Яка сила ховається у цій мові, що через неї знищили всю наукову еліту? Але і цього було замало. Наступним кроком були ліквідовані всі термінологічні словники, які науковці напрацювали в усіх царинах життя. Далі – видерли з української мови 14,5 тисяч слів! Для чого було це робити? Для того, аби українець перестав почувати себе самодостатнім і самобутнім. Щоби українець не знав, що у нього у цьому світі своя дорога – так, як свою дорогу має і росіянин, і чех, і угорець, і інші народи".
"Отож, коли я була обрана депутатом до львівської обласної ради й вийшла за межі звичного наукового кола, - продовжила Фаріон, переходячи від історії національної до історії особистої, - Я побачила, що чиновники, депутати та й усі інші, запрошувані на сесію, розмовляють якоюсь дивною мовою, яку надзвичай складно назвати українською. Я почала фіксувати всі їхні типові помилки, яких назбиралося чималенько, і так народилась ідея даної книжки".
Відійшовши від властивої теми розмови – презентації мовознавчої праці, – дослідниця висловила декілька зауваг у дусі ірраціоналістичної філософії щодо стану державо- та націєтворення в Україні.
"Якщо нам доводиться йти до правди за допомогою таких баталій, це означає, що маємо іще дуже серйозно працювати над собою. Це дуже цікаві виклики, внутрішні й зовнішні, які покликані робити нас сильнішими, вільнішими, міцнішими й мужнішими", – на свій кшталт передала політик відому тезу Фрідріха Ніцше, за якою усе, що нас не вбиває, робить сильнішими.
"Я приїхала сюди як корінна львів'янка сказати вам, що не вмію жити без Донецька, тому що ми – один великий український народ. Тому що ми всі, незалежно від того, чи в Ужгороді, чи в Луганську, чи у Львові, одержимі ідеєю мати свою, ніким не керовану ззовні державу. Саме це наше прагнення, яке зараз сягає своєї кульмінації й піку, викликає такий шалений спротив всередині й ззовні. Але ми сильні своїм бажанням це подолати. Щойно я повернулася із Одеси – теж була переповнена зала. Перед тим – Харків, Суми, Ніжин, Житомир, Мукачеве, Хуст, Ужгород – усюди були величезні зали вільних людей, які мають перед собою зовсім іншу модель української держави, ніж та, яка витворилася сьогодні", - сказала політик.
Донецький край, переконана Фаріон, не є винятком із цього ряду: "Те, що Донеччина – теж фортеця українського духу, яскраво підтверджує факт, що тільки ваш край здатен був привести у світ унікальну постать – Володимира Сосюру, який подарував вірш "Любіть Україну" як програму до усіх партій, що мають патріотичне спрямування. Без любові не народжуються ні вірші, ні діти, ні музика, ані наші взаємини. Тому так важливо сьогодні спиратися на ці духовні кити, які є в кожному із теренів нашої батьківщини. Якщо мій Львів – це Маркіян Шашкевич, Андрей Шептицький, Йосип Сліпий, Степан Бандера, Роман Шухевич, то ваш край – це передусім Володимир Сосюра. Ваш край – це передусім Василь Стус, який був приречений у своїй смерті обернутися на життя. Тому сьогодні, коли приїздиш до Донецька, то береш букет квітів і йдеш до цього чоловіка, кладеш їх до ніг і розумієш: це – вічність, безсмертя".
Наприкінці презентації Фаріон перепросила за організаційні недоліки, передусім штовханину, й висловила сподівання, що за змістом прес-конференція видалась кращою, аніж за формою. Втім, запобігти розчаруванню частини аудиторії дані слова не змогли. Як з'ясувалося, організатори зустрічі недооцінили популярність пані Ірини в Донецьку: охочих придбати її монографію виявилося відчутно більше, ніж книжок у наявності, тому декому довелося спіймати облизня.
На запитання про те, чи продаватиметься праця в книгарнях Донецька, авторка не готова була відповісти, але пообіцяла, що спробує вирішити це питання.
Приїзд Фаріон не оминув увагою й донецький блогер frankensstein:
"Нікому з місцевих українофобів, що періодично проводять у Донецьку похмурі презентації своїх графоманських писульок на тему "Донбас - не Україна", звичайно, подібна популярність і не снилася, - пише він у ЖЖ "Все буде Донбас!". - Презентація книги Фаріон довела, що інтерес до України, її культури та мови в Донецьку значно більний, ніж інтерес до Росії, ДКР та інших українофобських фетишів. Наприклад, розпіарений опус відомого затулінського підспівувача Володимира Корнілова "Донецко-Криворожская республика. Расстрелянная мечта" в Донецьку взагалі не помітили. Не кажучи вже про решту, менш розрекламованої писанини.
"Донецьк, усе-таки - дивовижне місто. Ось уже півтора місяці тривають пошуки людини/організації, готового (-ї) взяти на себе не такі вже й дорогі клопоти з презентації книги Володимира Корнілова "Донецко-Криворожская республика. Расстрелянная мечта", але пошуки ці поки що не дали ніякого результату. Місто, назву якого вплетено в заголовок республіки, повністю байдуже до першої книги про історію ДКР. Навіть скажімо точніше: Донецьку ця книга зовсім по барабану". - Писав 2011 року відомий донецький журналіст Євгеній Ясенов.
1 
1
Коментарі
121